«Усе далі й далі відходить від нас та далека жахлива війна, яка принесла стільки горя, розпачу, біди на українську землю, змінила історію народів, поламала мільйони людських доль. Про тих, хто пройшов горнило Другої світової, про тих, хто не вижив, і про тих, хто дожив до Перемоги, про дітей, які були і які народилися в роки війни, – наша сьогоднішня розповідь, наша шана, наша пам’ять», - такими словами академісти клубу «Криниця життя» розпочали у переддень пам’яті та примирення засідання, присвячене тим страшним сторінкам нашої історії.
Тема засідання вибрана координатором клубу Ларисою Бондарчук невипадково. Адже «Криницю життя» відвідує чимало пенсіонерів, які мають статус «Діти війни». Вони так і не змогли забули тих жахливих подій, не стерлися з дитячої пам’яті розповіді дорослих про війну, концтабори, смерть, каліцтво.
Упродовж заходу клубний ансамбль виконав чимало пісень тієї епохи, які мимоволі навіювали присутнім спогади про їхнє дитинство, а воно в них закінчилося 22 червня 1941 року… Холодно, голодно, навколо смерть, вибухи, постріли… Життя в окупації чи евакуації… Та дорослі ледь витримували такі страшні умови існування, а що вже казати про дітей… Дітей війни…
Вони зустріли війну в різному віці: хтось зовсім маленьким, а хтось підлітком, хтось був на порозі юнацтва. Війна застала їх у великих містах і маленьких селах, вдома і в гостях у бабусі, у піонерських таборах, на передньому краї та у глибокому тилу. Але невдовзі, як тільки закрилися школи, дітям довелося важко працювати разом із дорослими в колгоспах, на заводах і фабриках, в тилу ворога, на сході, куди влада евакуювала підприємства, що працювали для фронту.
Пригадується фільм, у якому є такий епізод: хлопчині підставляють під ноги дерев’яну колоду, бо він ще не дістає до станка, який виробляє снаряди. Жінки падають з ніг, працюючи в три зміни, тому їм на допомогу приходили ось такі хлопчаки. Це вони, як і їхні батьки й діди на фронті, гартували спільну перемогу.
Насамкінець заходу академісти клубу «Криниця життя» взяли до рук світлини, на них – їхні батьки, діди, старші брати, які або не повернулися з фронтів тієї війни, або, переживши це лихоліття, відбудовували країну, проте вже також пішли у вічне життя. Вони – герої! Світла їм пам'ять…