Україна перебуває у стані повномасштабної війни вже 1 рік і 3 місяці. З початку окупації Криму та Донбасу з нелюдами доводиться воювати 3395 днів або 9 років і 3 місяці…Це лише цифри. Скільки ще боронити рідну землю від оскаженілого ворога, ми не знаємо. Але ми боримося. Бо у нас не здається ніхто. Якого б віку не були, а кожен хоч якось помагає фронту. Сьогодні розкажемо про пенсіонерів Білої Церкви, які невтомно, ось уже майже півтора року, передають на фронт зв’язані чи куплені носки, шиють подушки, труси, збирають порожні слоїки на консервацію для фронту, в’яжуть маскувальні сітки, співають на вулицях нашого міста, щоб зібрати кошти для чергової закупівлі того, що просять волонтери.
В Академії пенсіонерів Благодійного фонду Костянтина Єфименка діють 15 клубів. Майже всі вони з лютого 2022 року почали помагати військовим. Так, клуб «Криниця життя» (керівник – Лариса Бондарчук) за цей час пошили майже 14 тисяч невеликих подушок для бліндажів, 13, 5 тисяч ситцевих трусів, купили на 22 тисячі гривень носків. Може хто засумнівається, де пенсіонери взяли на це гроші? Розкажемо. Спершу через знайомих, потім через оголошення на будинках, в соцмережі Фейсбук, через волонтерів, які приїздили і забирали готову продукцію, через родичів потроху збирали ситець та інші тканини. Домовилися з місцевою швейною фабрикою, щоб забирати в них обрізки флісу та синтепону для наповнення подушок. Старі речі, які можна розрізати на напірники, везли із довколишніх сіл, брали на секонді. Кошти для носків збирають всі разом. Одні академісти ходять по сусідах, інші співають на вулицях Білої Церкви, ставлять скриньку і добросердні містян вносять пожертву. Клуб «Криниця життя» співпрацює з такими волонтерам: Тетяна Однорог, Анна Юрченко, Павло Хоменко, Інна Тищенко, Ірина Мельник, Світлана Петренко, Ольга Дубініна, Світлана Білявська, Ксенія Оранська, Віталій Перебийніс. Разом з клубом «Криниця життя» працюють академісти клубів «Зарічанське джерело» (керівник – Лариса Хоменко), «Лада» (керівник – Тетяна Марченко), «Вікторія» (керівник – Ніна Скоробагатько). Вони разом кроять і шиють.
Клуби «Чарівна мить» (керівник – Ніна Левченко), «Золота осінь» (керівник – Майя Боженко), «Промінь надії» (керівник – Ніна Старенькова) мають свої ансамблі, з якими виступають перед містянами і отримані кошти використовують для закупівлі носків. А клуб «Вікторія» та «Пролісок» (керівник – Людмила Маринич) збирають власні кошти, для того, щоб закупити речі. Клуб «Серпанок» (керівник - Людмила Плохотнюк) раніше теж приходив на спільну роботу до клубу «Криниця життя», але з нового року облаштували свою волонтерську діяльність в приміщенні бібліотеки на Олександрійському бульварі. Зносять туди виготовлені вдома килимки та подушечки для сидіння, труси, банки. А якщо треба допомога теробороні якимись речами для облаштування побуду, то так само вишукують як ті мурашки матраци, столовий посуд, постільну білизну тощо. У цій справі їм допомагають академісти клубу «Сузір’я» (керівник – Тетяна Сулейманова), які збираються у цій же бібліотеці.
Окремо варто розповісти про клуб «Гармонія». Мабуть, уже не має такого куточка нашого міста, де б не виступала зі своїм музичним репертуаром керівник клубу Таскіра Максюта. Її вже впізнають майже всі. Саме так пані Таскіра з чоловіком Володимиром збирають кошти, аби потім їх передати волонтерам для закупівлі потрібних речей. Окрім того, якщо волонтери привозять основу для сітки і роблять замовлення, вони всім клубом починають її плести. Звичайно, шиють й спідню білизну, й подушки. По мірі своїх сил в’яжуть носки та шиють труси і в клубі «Водограй» (керівник – Лариса Ястребова). Академісти цього клубу за власні кошти купували продукти харчування на фронт.
За ініціативи бібліотеки на Заріччі два клуби «Любисток» (керівник – Любов Татаркіна) і «Зарічани» (керівник – Галина Дремлюга) збирали консервацію, приносили в’язані носки, щоб передати на фронт. Допомагали в ремонті маскувальних сіток і академісти клубу «Мрія» (керівник – Ірина Дузяк). Тож пенсіонери не сидять, склавши руки в очікуванні перемоги. Як можуть, так і допомагають армії. Відволікаються від телевізорів та відчувають власну потрібність для спільної справи перемоги над ворогом.