Контакти

м. Біла Церква

вул. Гординського, 24

тел.: 39-14-15

тел/факс: 39-11-32

fond_efimenko@ukr.net

Його життя - обірвана струна...

 

Людмила Полях

4 березня 1949 року народився український композитор-виконавець, поет, один із основоположників української естрадної музики Володимир Івасюк, якому судилася яскрава, але така непроста доля. Проживши на цьому світі всього 30 літ та полишивши у спадок 107 пісень, 53 інструментальні твори, музику до кількох спектаклів, він запав у душу багатьом. Немає, мабуть, людини, яка б не чула його легендарні «Червону Руту», «Я піду в далекі гори», «Водограй». Шанують і згадують творчість геніального українця й білоцерківці. Члени клубу «Серпанок» Академії пенсіонерів, що діє при Благодійному фонді Костянтина Єфименка, організували загальноакадемічний захід - вечір пам’яті видатного співака.

У виконанні представників клубів «Серпанок», «Золота осінь», «Криниця життя», «Гармонія», «Сузір’я» прозвучали пісні Володимира Івасюка. Також ансамбль «Золотий серпанок» підготували кілька танцювальних номерів, адже, подорожуючи Україною, Володимир Івасюк  не тільки збирав і записував фольклорні  пісні, а й з цікавістю спостерігав за народними танцями. Олена Ткач, виконавчий директор Благодійного фонду Костянтина Єфименка, яка провела вечір, розповіла академістам про біографію співака, зацитувала уривки його віршів та спогади про поета.

А розпочали захід з пісні «Ласкаво просимо» на слова Юрія Рибчинського та музику Володимира Івасюка, яку майстерно виконав вокальний ансамбль «Горлиця»  клубу «Вікторія». Затим пролунала пісня «Відлуння твоїх кроків» у виконанні Таскіри Максюти з клубу «Гармонія».

«Мила моя, люба моя, квіте ясен цвіт, я несу в очах до тебе весь блакитний світ. Я несу в устах цілунки, радісні пісні, а в руках несу я ласку й квіти весняні», - це приспів  із пісні «Я піду  в далекі гори». Цю свою легендарну пісню уперше виконав Володимир Івасюк у 1968 році як соліст ансамблю «Карпати»  в програмі «Камертон». Гори він любив, адже народився в буковинському місті Кіцмань та виростав серед мальовничих лісів та чудової музики, яка супроводжувала його з дитинства в колі сім’ї (його батьки співали в хорі). Тож академісти не могли не згадати саме цю пісню, яку чудово виконала солістка ансамблю «Криниця життя» Ольга Руденко.

 

Подорожуючи Карпатами, Володимир Івасюк побачив Косівський водоспад «Гук». Слухаючи мелодію води, у нього народилася пісня «Водограй», яка в 1972 році стала піснею року. В 1974 році Володимир Івасюк і Софія Ротару везуть цю пісню на фестиваль у Сопот. Вона стає лауреатом фестивалю. Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня. Ця пісня зі сцени прозвучала у виконанні ансамблю «Криниця життя», який того вечора заспівав також «Пісня нас єднає», присвячену подрузі композитора Галині Тарасюк. Також неймовірно мелодійно, красиво, невимушено прозвучала пісня «Два перстені» у виконанні нового академічного дуету – Людмили Безкрилої та Таскіри Максюти.

Володя почув чудову мелодію із кінофільму «Хрещений батько». Він написав до неї слова. А виконала пісню «Чому бентежно на душі так в тишині» Софія Ротару. На академічному заході ця пісня прозвучала у виконанні Таскіри Максюти, акомпанували їй своїм танцем Ольга Руденко та Валентин Кравцов.

Пісня «У долі своя весна» (слова Юрія Рибчинського) вперше була виконана ансамблем «Пісняри» за участі Володимира Івасюка, а в 1977 році Софія Ротару перемогла з нею на  фестивалі в Сопоті. Цю пісню виконала на загальноакадемічному заході Катерина Пушка із клубу «Золота осінь». А Тетяна Полторацька із клубу «Серпанок» заспівала  «Тільки раз цвіте любов» (слова Богдана Стельмаха, музика Володимира Івасюка). Звучали на вечері пам’яті також пісні  «Дві скрипки» у виконанні  Людмили Клименко із клубу «Гармонія» та «Жовтий лист» у виконанні Людмили Безкрилої, клуб «Сузір’я».

 

Ставши популярним у Союзі, Володимир Івасюк завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор. А для Софії Ротару він написав 21 пісню, і кожна з них – витончений, ювелірно відшліфований діамант, як і пісня «Сизокрилий птах», яку майстерно виконала Зоя Марчук,  клуб « Золота осінь».

24 квітня 1979 року Володя, взявши ноти, пішов із дому. І більше не повернувся. 18 травня, в Брюховецькому лісі, солдат випадково знайшов його тіло, яке висіло у неприродній позі – напівстоячій-напіввисячій, слід від петлі був свіжий. Мати, побачивши сина, ледве впізнала його тільки по родинці. У нього було знівечене обличчя, поламані пальці і все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідство зробило висновок – самогубство, і закрили справу. Ніби передчуваючи такий кінець свого життя, поет напише пісню «Балада про мальви», яку виконала академіста Тетяна Полторацька із клубу «Серпанок».

Не випадково саме клуб «Серпанок» звернувся до творчості Володимира Івасюка, адже в цьому клубі їх співав великий його шанувальник Володимир  Трусов, який нині вже теж пішов за обрій.  

А закінчився вечір спільним виконанням легендарної «Червоної Рути» на чолі із солістом Віктором Бількевичем.

Кажуть, людина до тих пір жива, поки жива пам'ять про неї. Академісти шанують пам'ять про великого українця, творчість якого так заважала радянській владі, що вона відібрала у нього життя.

Фотоальбом. Його життя -обірвана струна...  

Поділитись з друзями: