8 квітня погода більше нагадувала примхливу дівчину, ніж ту чарівну красуню-весну, яку зображають на багатьох картинах. То сонце, то дощ, то град, хіба снігу не було…Утім, такі примхи природи ніяк не впливають на настрій та плани наших завзятих академістів! У цей день пенсіонери із клубу «Сузір’я» вирушили на екскурсію до Музею електрозв’язку в приміщенні «Укртелекому». Наші академісти – мандрівники зі стажем. Побували в багатьох цікавих місцях Київщини, Житомирщини, Черкащини і Чернігівщини. Але часом не менш цікаві речі, як то кажуть, є «під носом». Тобто у своєму рідному місті.
Отже, пенсіонери вирішили відвідати музей. Екскурсію люб’язно та дуже цікаво провів інженер «Укртелекому» Віктор Кучерявий. Музей знаходиться на першому поверсі, тож літнім людям неважко підійматися.
Що тільки ми не побачили! А розпочалася екскурсія з першого способу зв’язку – тобто пошти. Ще до всіх технічних засобів люди передавали інформацію саме через пошту та так званих «ямщиків», тобто людей, які на конях їхали за багато верств, щоб передати звісточку. Власне, збудована в часи графів Браницьких поштова станція і виконувала цю функцію. У музеї є чудові картини, які відображають, як тоді виглядав поштовий зв'язок у нашому місті. Наші академісти дізналися, як працювала пошта в радянські часи та навіть поставили поштові штемпелі, побачили, як нині пакують поштові мішки тощо.
Згодом людство винайшло телеграф. Пристрої для телеграфічного зв’язку теж мінялися, вдосконалювалися. І пан Віктор показав нам різні їх варіанти. Також академісти побачили, як виглядає передача сигналу азбукою Морзе. Услід за телеграфом з’явився телефон. Принцип передачі звукових хвиль ми теж побачили. Навіть спробували примітивний спосіб, відомий зі шкільних часів: два пластикових стаканчики з’єднуються дротом. В один хтось каже слова, а з іншого боку стаканчик прикладають до вуха і слухають.
Пригадали академісти ті далекі часи, коли приходили на телеграф замовити зв'язок з родичами в інших населених пунктах, адже не у всіх були стаціонарні телефони. Як працювали комутатори теж нам показав пан Віктор. Згодом замість людей з’явилися механізовані телефонні станції. Їх принцип робити ми і побачили, і почули. Дуже цікаво було ознайомитися з тим, як винайшли радіо і які були перші «брехунці». Почули ми й різні звуки на різних частотах. Інколи аж у вухах закладало!
Цікавими були експонати друкарських машинок, пристроїв для бухгалтерського обліку, а також усім відомі радіоли та старовинні перші телевізори. Також академісти потримали в руках перші мобільні апарати та пейджери. А ще дізналися про зв'язок, який використовують моряки та водолази. Та побачили, як виглядає оптоволокно, яке нині застосовується для польоту дронів.
Розповів нам пан Віктор і про те, наскільки отакі «дідівські» методи зв’язку стали затребувані і під час нинішньої війни. Адже мобільний зв'язок, інтернет ворог може заглушити, а передачу сигналу проводами – ні.
Історія музею належить Іванові Миколайовичу Бабанюку. Він майже 30 років очолював міськрайонну службу зв'язку. Збирання старих моделей апаратів усе життя було його захопленням. На початку вісімдесятих технічні новинки почали активно витісняти традиційну апаратуру, тож Іван Миколайович вирішив створити музейну експозицію. До того ж, зберіглося багато пам’ятних документів, фото, нагород і відзнак місцевих фахівців цієї сфери. Білоцерківський музей електричного зв’язку веде відлік з 1985 року. Не лише білоцерківці поповнювали його колекцію, а й мешканці сусідніх районів Київщини. Нині кількість експонатів сягнула трьох сотень. Кілька років тому Білоцерківський музей набув статусу обласного.
А перша телефонна станція в нашому місті з’явилася на вулиці Ярослава Мудрого у будинку неподалік колишнього ресторану «Каліпсо» у 1965 році.
Екскурсія тривала майже дві години, але нікому не було нудно. Бо всі із захопленням казали: «ой, а таке радіо було в моїх батьків», «а я пам’ятаю як ми користувалися таким телефоном», «ой, а така радіо була у мене»! Пригадали, як виглядала всередині стара пошта, як відправляли листи і чекали звісточок, як просиджували в чергах, щоб зайти в кабінку та почути рідний голос по телефону.
Було б добре, аби такий музей зберігся. Але часи непевні. Тож поспішайте, поки є і музей, і прекрасні експонати, зібрані упродовж багатьох років небайдужими людьми. Ви не лише дізнаєтесь, як працюють закони фізики, а й побуває в реальній машині часу.