9 жовтня – свято вишиванки в клубі «Чорнобривці»! Святково прибрана зала. Повсюди розвішені вишивані рушники, сорочки, серветки, доріжки.
Звучить музика, лунає пісня:
Рідна мати моя,
Ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Українська вишита сорочка – це душа української культури. Кожен, хто душею українець, повинен мати в своєму гардеробі вишиванку. Вона буде оберігати людину, наділяти силою української землі, тому що символи, вишиті на ній, мають глибоке значення, закладене тисячі років тому.
Вишивані сорочки та рушники – це символи любові, незрадливості, символи здоров’я, краси, чистоти, праці, помислів і єднання з душею своїх предків, свого народу.
Кожен із академістів клубу «Чорнобривці» приніс із собою цього дня вишиванки: рушники, сорочки, доріжки, наволочки… Пенсіонери розповіли про кожен свій експонат: хто його вишивав, кому дарувався чи призначався. Багато розповідей почули від Карнаухової Л.В., Кравської А.П., Дем’яненко Т.А. та Хоменко Л.В.
На завершення свята гуртом виконували улюблені пісні про рушник, про матір, про Україну.
З вечора тривожного і до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну за червоною нитку клала.
