Контакти

м. Біла Церква

вул. Гординського, 24

тел.: 39-14-15

тел/факс: 39-11-32

fond_efimenko@ukr.net

З незламною вірою в добро!

 З В І Т

про археологічні дослідження літописного Юр`єва

в м. Біла Церква Київської обл. в 2011 р.

 Закачати документ

Національна академія наук України

Інститут археології

  

Петраускас А.В.,

Квітницький М.В.,

Непомящіх В.Ю.

Стародуб А.В.,

Коваль О.А.

 З В І Т

про археологічні дослідження літописного Юр`єва

в м. Біла Церква Київської обл. в 2011 р.

 

 

Тексти, ілюстрації, додатки

 

 

Відкритий лист № 049/004000

від 4 січня 2011

 

Дозвіл МКТ України № 22-040/11від 14 лютого 2011р.

 

(А.В. Петраускас)

 

Київ

2012

 

Зміст 

Вступ

Характеристика проведених робіт та отриманих знахідок

Розкоп 1

Розкоп 2 

Список фотографій Р.І 

Список фотографій Р.ІІ 

Ілюстрації    1) Фото Р.І-ІІ

                    2) Фотографії робочої групи

                    3) Знахідки гончарної кераміки із Замкової гори

                    4) Індивідуальні знахідки із Замкової гори

                    5) Плани археологічних об`єктів

Додаток № 1. Опис археологічного матеріалу із Замкової гори

в м. Біла Церква 2012

Додаток № 2. Визначення остеологічних матеріалів з розкопок

на Замкові горі в м.Біла Церква 2012

 

ВСТУП

Дослідження в м. Біла Церква 2011 р. проводилися в рамках договорів № між Інститутом археології НАН України та Благодійним фондом Костянтина Єфименка.

Білоцерківські городища Замкова Гора і Палієва Гора як пам'ятки археології вперше згадуються в середині XIX ст. у праці І. Фундуклея, присвячений огляду курганів, валів і городищ Київської губернії.

Зокрема, про першу пам’ятку він пише «Замковище над Россю, обведене валами, вишиною з одного боку в два, а з іншою (від річки) в 3,5 сажнів. У цьому замку, ймовірно, жив знаменитий Палій. Замок існував до 1751 р. Тепер на цьому місці костел. При замку знаходиться пригородок, в 20 сажнів довжини», а про друге, що розташовувалося в Олександрії – «замковище, оточене трьома валами, у вишину 1,5 сажнів, а в поперечнику воно має 32 сажні».

В. Б. Антонович згадує про ці городища у своїй праці «Археологическая карта Киевской губернии» (1895 р.). Перше з них – велике чотирикутне городище з чотирма бастіонами по кутах із побудованою посеред нього католицькою церквою – він ототожнив із колишньою польською фортецею XVII-XVIII ст. Інше городище розташовувалося «в 3 верстах від містечка вгору по Росі, на піднесеному березі річки». Це городище було кругле в плані і мало 32 сажня в діаметрі і 80 сажень у колі. Воно обнесене трьома паралелями концентричних валів. На цьому городищі знаходили пряслиця, череп'я горщиків, залізні і бронзові предмети. В 1877 році знайдена бронзова позолочена панагія із зображенням на одній стороні св. Георгія, на іншій – шестикінечного хреста. В. Антонович припустив, що саме тут знаходився поросський Юр’єв.

До колекції Б. І. та В. Н. Ханенків надійшов хрест-мощовик Симеона, знайдений у 1892 році в Білій Церкві. Це чотирипроменевий енколпіон із розширеними кінцями та п’ятьма медальйонами патрональних святих. Його долішня сторона знайдена в 1897 році в Мотовилівці. Ця знахідка є визначним виробом київських ювелірів періоду розквіту перегородчастих емалей на Русі.

1925 року Замкова і Палієва Гори були включені директором Білоцерківського музею С. Л. Дроздовим до списку пам'яток археології, яким необхідна охорона.

Під поїздки на розкопки із с. Дідівщини до с. Ромашки в 1929 році В. Козловська провела в Білій Церкві фотозйомку Замкової Гори.

Восени 1933 р. Білоцерківська група Південної експедиції Київської облнауки проводила археологічні дослідження палеолітичної стоянки на території парка Олександрія, знайденої під час будівництва водогону  в 1928 році. В польовому щоденнику керівника експедиції М. Рудинського є короткий опис Палієвої Гори зі схематичним планом городища та оповіданням місцевого жителя про любительські розкопки під західним валом на початку ХХ ст.

В середині 1930-х років розпочалося будівництво навчального корпусу сільгоспінституту, що розташовувався напроти східного бастіону фортеці XVII ст.

Околишні жителі в жовтні 1936 року скаржились на неохайне проведення будівельних робіт. «Всю Замкову вулицю так і прилеглі провулки завалено не тільки будівельними матеріалами, туди просто звалюють викопану з котлованів на фундамент землю. Під час дощів утворилось суцільне багнище, так що мешканці Замкової вулиці і прилеглих провулків не мають змоги пройти». Також ще на початку весни на Замковій вулиці були прокладені водогінні труби, яких ще в жовтні не було засипано.

Перші археологічні дослідження Замкової гори відносяться до 1939 р., але звіт і матеріали цих розкопок невідомі. У фондах Білоцерківського державного краєзнавчого музею зберігається лише один череп (БКМ № 1047) з написом на ньому: «Шурф №2. Раскопки у здания бывш. костела. 21.VII.–39 г. Жолнерское захоронение кон. XVII века». Ймовірно, що це поховання могло відноситись до давньоруського часу.

16 березня 1941 року Білоцерківський музей відкрився для загального відвідування після реекспозиції. В експозиції, присвяченій історії краю в литовсько-польській період були «виставлені нові експонати – кам'яні гарматні ядра XIV віку, знайдені біля Палієвої гори, на Замку, срібні польсько-чеські монети 1378-1419 років, очевидно, закопані козаками біля Палієвої гори…» тощо.

Значної шкоди культурному шару городища на Замковій Горі спричинив німецький госпітальний цвинтар, що діяв протягом 1941-1943 років, і зайняв переважну частину його площі. Поховальними ямами культурний шар було пошкоджено на глибину до 1,50 м.

1952 року А. І. Богдановим опубліковані спостереження за культурним шаром на території міста в 1948 р. Тоді, при проведенні земляних робіт на садибі сільськогосподарського інституту  на глибині 1,7 м виявлено фрагменти посудин віднесенні автором до ХІІ-ХІІІ ст. Знайдене по вул. Росевій поховання, на підставі знайдених поряд із ним уламків кераміки, віднесене Богдановим до давньоруських.

1958 року Б. С. Бутник-Сіверський привернув увагу на люстрацію Білоцерківського замку 1612 р., в якій говориться про католицьку каплицю, яку побудовано на більш давньому фундаменті. Однак він помилився, коли припустив, що каплиця на Замковій горі має відношення до залишок давньої церкви на місці Миколаївської церкви. Ще раніш П. Г. Лебединцев відмітив, що в 1842 р., при вибиранні фундаментів знесеної кам’яної Миколаївської церкви, в землі були виявлені дерев'яні стовпи від попередньої церкви XVII ст.. Люстрація ж чітко говорить про каплицю, що розміщена в замку серед інших будівель, тому припущення автора можна рахувати, як не засноване на свідченнях письмових джерел.

Влітку 1957 року при прокладанні мосту через р. Рось було закладено трасу, яка пройшла через середню частину Замкової Гори, в результаті чого культурний шар на всю ширину дороги (близько 12 м) був знесений до глибини 3 м.

Попередніх розкопок на місці майбутньої траси археологами проведено не було. Під час проведення земельних робіт на Замковій горі вівся тільки нагляд силами співробітників місцевого музею. В ході спостережень вдалося виявити ряд об'єктів, що відносилися до часів Русі і більш пізнього часу (XVII-XVIII ст.).

На північному краї гори були виявлені залишки валу і рів глибиною близько 3 м. У заповнені рову знайдені матеріали давньоруського часу. Крім цього, був відкритий комплекс, що складався із заглибленої споруди та чотирьох, округлих у плані, господарських ям. З квадратної у плані споруди походять уламки мідного котелка зі залишками обгорілого пшона, трубчастий замок, фрагмент серпа, наконечник стріли, пряжка. В ямах знайдені залізні окуття лопат, кістяна проколка, наральник, чересло, орнаментована колодочка ножа.

В шарі виявлені уламки жорен, значна кількість обгорілого пшона, вівса. Кераміка різноманітна, і крім звичайних горщиків, представлена корчажками київського типу, уламками візантійських амфор. Були знайдені прикраси – пластинчастий браслет, скляні браслети, псевдовита каблучка, фрагмент свинцевого литого світильника.

Важливою є знахідка плінфи розміром 29 × 19 × 4-4,5 см і керамічних плиток від підлоги, які були покриті зеленою поливою. Це говорило, що у ході земельних робіт було виявлені рештки храму домонгольського часу. Це був важливий аргумент на користь локалізації Юр'єва на Замковій Горі.

З 1957 по 1972 рік археологічних обстежень Білої Церкви не проводилося. 1972 року М. П. Кучера обстежив обидва білоцерківські городища. Було зібрано підйомний матеріал – кераміка ХІ ст. на Замковій горі й ХІІ-ХІІІ ст. на Палієвій. 1976 року ним було опублікований план городища Палієва Гора.

1978 року за проханням Білоцерківського міськкому КПУ та міськвиконкому з метою визначення часу виникнення м. Біла Церква і його спадкоємності із давньоруським Юр'євом була створена Білоцерківська експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом Р. С. Орлова. Впродовж 1978, 1980-1983 рр. експедицією були проведені розкопки, які дали важливі результати по історії Юр'єва-Білої Церкви.

Дослідження проводилися на Палієвій (розвідка) та Замковій (стаціонарні роботи) Горах.

Виявилося, що Палієва гора не має шару, яке характерне для давньоруських міст (по насиченості), хоч окремі уламки кераміки ХІІ-ХІІІ ст. зустрічалися у верхньому дерновому шарі. У траншеї довжиною 30 м материковий ґрунт залягав на глибині 0,4-0,5 м. У північній частині траншеї, під валом, виявлено частину заглибленої споруди довжиною з матеріалами VI-VII ст.: залізна ліроподібна пряжка, ліпний біконічний горщик, уламки ліпної сковорідки без бортиків характерні для раннього етапу пеньківської культури.

Основні культурні нашарування локалізовані в районі городища на Замковій Горі, що розміщено на лівому березі р. Рось у самому центрі міста.

Воно являє собою майже квадратну площадку розміром 135 × 125 м з виступами бастіонів, площею приблизно 1,9-2 га. Висота над рівнем води близько 16 м, а з напільного боку (вул. Замкова) всього на 5 м. На початку робіт на городищі існували капітальні споруди, які значно утруднювали розкопки. В ході проведених досліджень було відкрито близько 1 тис. кв. м площі і зафіксовано культурний шар глибиною 3,5-4,5 м. Повністю виявлені комплекси двох садиб, одна з яких мала господарську вежу-поварню із 7-а печами. Всього досліджено чотири будівлі ХІ ст., 6 будівель ХІІ-ХІІІ ст., деякі споруди досліджені частково, так як їхнє заповнення виходили за межі розкопу. Біля північного бастіону досліджені фундамент храму і могильник давньоруського часу.

Наявна інформація дозволила археологам віднести пам’ятку до городищ мисового типу, а розвиток окольного міста визначити в напрямку на схід від дитинця.

В культурному шарі городища простежуються сліди двох великих пожеж. Внаслідок першої з них згоріли споруди, в заповненні яких виявлені матеріали ХІ ст. Значно більша пожежа знищила місто в ХІІІ ст. Між двома етапами міста існує взаємозв'язок – житла ХІІ-ХІІІ ст. знаходяться на місцях будівель ХІ ст., іноді повторюються одні й ті ж конструктивні особливості будівництва окремих садиб. В заповненні будівель і культурному шарі біля них виявлено речові знахідки, що свідчать про різноманітні заняття населення. Трапилось багато уламків кераміки, фрагменти жорен. З обробкою заліза пов'язані знахідки шлаків, а з обробкою кольорових металів – шматки мідного лиття, обрізки металевих пластин. Знахідки шпор, псалій, наконечників списів та стріл характеризують військовий побут міста-фортеці на Росі. Є багато і інших знахідок: трубчасті залізні замки та ключі до них, ножі, пряслиця з овруцького рожевого шиферу, цвяхи, кільця, точильні бруски. Слід також вказати на уламки ланцюга хоросу, гребінців, кістяних руків'їв ножів, різних підвісок, писал, котла з мідного сплаву, уламків скляних браслетів і кубків, червоноглиняних амфор.

Залишки вищезгаданого храму були інтерпретовані дослідниками як трьохапсидна чотиристовпова споруда довжиною 18 і шириною 12 м, що зведена в другій половині ХІІ – першій половині ХІІІ ст. Всередині храму збереглися залишки багатьох поховань в дерев'яних саркофагах, прикрашених декоративними гвіздочками та оббитих червоною тканиною. Вірогідно, це поховання соціальної верхівки, можливо й діячів юр'ївської єпархії.

Наступні матеріали відносяться до XIV-XV, XVII-XVIII ст. (кераміка, різні речі). Але ці нашарування, в більшої мірі, пошкоджені забудовою ХІХ-ХХ ст., хоча все ж відомі й уцілілі об'єкти. Як приклад, можна навести будівлю № 11, впущену своїм котлованом з шару над пожежею ХІІІ ст. У литовсько-польську добу укріплення ХІ-ХІІІ ст. були перебудовані згідно вимог сучасної фортифікації. Їм, зокрема, було надано планування прямокутної форми, що, певною мірою, пошкодило старі оборонні споруди. Але згадані нашарування і об'єкти, в силу приведених об'єктивних причин вивчені дещо гірше, ніж давньоруського часу.

Таким чином, археологічні дослідження руського городища на Замковій горі у 1978-1983 рр. дали змогу остаточно вирішити питання, щодо локалізації літописного міста Юр’їва з сучасною Білою Церквою.

Дані про іншу частину міста – посад – були отримані під час проведення рятувальних археологічних досліджень 1996 і 1998 років, що проводилися створеною у січні 1996 року обласною дослідницько-рятувальною археологічною експедицією при Київському обласному центрі охорони пам’яток та Білоцерківському краєзнавчому музеї (керівники директор центру П. Покас та зав сектором музею О. Стародуб ).

Польові археологічні дослідження велися з квітня по початок грудня 1996 р. Загальна досліджена площа  п'яти розкопів, чотирьох шурфів і траншеї склала 1200 кв. м. Глибина розкопів у середньому досягала 2,0 м.

Вже у квітні 1996 року співробітниками краєзнавчого музею було виявлено грубе порушення законів України  про охорону і використання пам'яток історії та культури та «Земельного кодексу України» з боку будівельників, які вели земельні роботи без попереднього узгодження з органами охорони пам'яток по вул. Росьова між будинками № 2 та 4. Тут було відрито котлован розміром 17 × 22 м та глибиною до 1,80-2,00 м (загальна площа – 374 кв. м.). Був знищений культурний шар потужністю 1,0-2,0 м з об'єктами ХІ-XVIII ст.         

При обстежені котловану в південній його частині виявлені залишки людських кістяків з поховань цвинтаря XVII-XVIII ст. У центрі котловану простежена пляма підвалу споруди XVIII-ХІХ ст. розміром приблизно 2 × 2 м і заглибленого на 0,30 м від рівня дна котловану (до 1,0 м від рівня залягання материкового піску). У північній і східній частинах котловану виявлено 8 господарських ям із керамікою ХІ-ХІІІ ст., а також згоріла у середині ХІІІ ст. споруда зрубної конструкції із великою кількістю уламків кераміки, а також пряслиць. В  котловані знайдено вудило ХІІ-ХІІІ ст.

Влітку і восени поряд з цим котлованом були проведенні рятувальні археологічні дослідження на місці будівництва  будинку і гаражів.

Розкоп ІІІ розбито у 8 м на північ від торця будинку № 50 по Олександрійському бульвару на місці побудови будинку, яке проводило ПНБФ «НАГРЕС» (дир. Я.А.Серган). Загальна площа  розкопу склала 164 кв. м.

Глибина культурних нашарувань була в середньому до 1,0 м, з них міць сучасного перекопу — до 80-90 см.  Давньоруський шар мав товщу 20-30 см. У ньому також простежені об'єкти ХVIII-XIX ст. з відповідною керамікою. В розкопі виявлені сліди від дерев'яного настилу центральної дороги, що в ХVI-ХVIII ст. вела із Сквири у Київ та Рокитну, і вулиці, що йшла перпендикулярно від цієї дороги до берега р. Рось. Біля південної стінки розкопу глибина сучасних перекопів доходила майже до рівня материкового піску і деколи врізаючись у нього.

Керамічний матеріал господарських ям та заглибленої споруди № 1 датується ХІ ст. і має багато подібних рис із посудинами того часу зі Західної Волині. Це дає змогу припустити, що тут були поселені вихідці з червенських міст, котрих привів сюди в 1031-1032 рр. великий київський князь Ярослав Мудрий після свого походу на Польщу.

Об'єктів ХІІ-ХІІІ ст. і часів козацтва на цій ділянці значно менше, що можна пояснити високим рівнем ґрунтових вод на місці закладеного розкопу.

На подвір’ї будинку № 2 по вул. Росьовій, на місці будівництва гаражів, було закладено декілька розвідувальних шурфів і невеликий розкоп V. На цій ділянці виявлені перекопи ХХ ст., які значно зруйнували історичний культурний шар. У розкопі дослідженні залишки давньоруської споруди, в заповненні якої виявлена велика кількість уламків візантійських червоноглиняних амфор.

Водночас проходили археологічні дослідження ділянок на місці спорудження будинків на південь від садиби агроуніверситету по вулицям Замковій (розкоп ІІ) та Гагаріна (розкоп IV), де вели будівельні роботи РБУ-2 (дир. І. Ткаленко) та МЖК-БУД (дир. В. Яровой).

1996 року було досліджено лише частину будівельної ділянки по вул. Замковій (в наступному будівництво було заморожене і відновлено в межах дослідженої площі). Розкоп ІІ (площа – 340 кв. м.) дав досить насичений матеріал по історії міста. Тут відкрито не тільки об'єкти часів Русі та Речі Посполитої, але й «темного» (за майже повну відсутність письмових джерел) періоду Золотої Орди-Великого князівства Литовського (друга половина ХІІІ-XVI ст.). Подібні об'єкти відкриті й на розкопі IV (площа – 460 кв. м.).

Серед восьми споруд розкопу ІІ найбільш цікавими є будівлі 6, 7 та 8. Споруда 6 існувала з 1030-х років по 1095 р., коли місто було вщент спалене половцями.  В напівзаглибленій споруда 6 (розмір 3,50 × 3,80 м, орієнтована кутами по сторонам світу) простежено залишки трьох опалювальних осередків – два вогнища (?) і одна піч-кам'янка. По всій площі підлоги виявлено велику кількість маленьких ямок діаметром 1-3 см глибиною до 5-10 см. Споруда була закидана супіском, а на її місці на початку ХІІ ст. зведена нова будівля (№5).

У напівзаглибленій каркасно-стовповій споруді 8, яка згоріла всередині ХІІІ ст. вдалося простежити три нижні ряди колод південного куту. Пізніше, в XIV-XVІ ст., в її заповнення «сіли» дві господарські ями.

Від споруди № 7 залишився південний кут зі залишком черені печі. Черінь була викладена хрестоподібною плиткою. Подібна конструкція має унікальне значення. За керамічним матеріалом піч та споруду 7 можна віднести ХІІІ-ХIV ст.

Цим же часом  можна датувати гончарний горн, що знаходиться західніше споруд 7 та 8.

XV-XVІІ ст. можна датувати споруду 4 із розкопу IV. Вона мала стовпово-каркасну конструкцію і мала розмір 3 × 3 м.

Нові дослідження не тільки підтвердили висновки попередніх розкопок, але й дали нові дані по історії «окольного міста», що чекають свого аналізу.

Проведені дослідження дають підставу вважати, що давньоруський посад мав площу значно більше 10 га, а його межі співпадають з валом ХVI-XVIII ст., який відображено на плані міста 1769 р.

Не дивлячись на роз’яснювальну пам’яткоохоронну роботу різні організації, переважно, будівельні, постійно руйнують культурні напластування.

Так, наприклад, 25 лютого 1991 року при проведені нівелювання східної частини Замкової Гори (знесення будівель шкіро-венерологічного диспансеру) робітниками БУ «Інжбуд» було грубо порушено Закон України «Про охорону та використання пам'ятників історії та культури». Ними на північно-східному виступі Замкової гори був виритий котлован глибиною до 3,5 м і розміром 27 × 20 м, в результаті чого було знищено культурний шар ХI-XVIII ст. Проведення цих робіт не було узгоджене з органами охорони пам'яток історії та культури.

17 травня 1998 р. також було виявлене порушення пам’яткоохоронних законів із боку РТ «ЛВО» (директор С. Любчич). Робітниками «ЛВО» були проведені землерийні роботи на куті вулиць Гагаріна та Нечуя-Левицького на місці колишнього пункту прийому склотари, а саме відрито котлован підтрикутної форми глибиною до 1,0-1,50 м загальною площею 284 кв. м, внаслідок чого було знищено культурний шар з об'єктами ХІ-XVIII ст. Серед них було приміщення гончарної майстерні XV-XVI ст. з великою кількістю керамічного посуду. Глибина залягання об'єктів склала до 2,50 м від рівня сучасної поверхні......

 Закачати документ