День визволення м. Білої Церкви
4 січня збираються в Парку Слави ветерани Великої Вітчизняної, мешканці міста, які мають особливу категорію «Діти війни», міська влада, школярство, білоцерківська молодь і всі ті, хто пам’ятає з року в рік, що цього дня у 1944-му Біла Церква була визволена від німецько-фашистських загарбників. Традиційно виголошують промови, адресують слова подяки визволителям, хвилиною мовчання вшановують пам'ять про всіх полеглих у роки воєнного лихоліття, покладають квіти до Вічного вогню…
А в бібліотеці-філії № 10, що в мікрорайоні Піонерському, цього дня існує ще одна традиція: збираються представники Ради ветеранів, згадують ті події і щиро радіють можливості поспілкуватися з однолітками, обговорити нагальні життєві питання і, звичайно, випити «100 грамів фронтових» за визволення рідного міста, за перемогу, завдяки якій уже як мінімум три покоління співвітчизників не знають, що таке війна.
Щороку готує цей захід для мешканців мікрорайону завідувач бібліотеки Ганна Нагорна, беруть участь депутати міської ради та громадські активісти. Отож, після теплих вступних слів Ганни Григорівни до виступу був запрошений Олександр Ореховський, який, вітаючи ветеранів, висловив їм щиру подяку за ратний труд на війні, за те, що не шкодували власного здоров’я й життя задля перемоги. «Це завдяки Вам, шановні ветерани, ми, представники покоління, що знає війну тільки з кінострічок і книжок, можемо працювати під мирним небом, виховувати дітей і насолоджуватися життям, » - підсумував свій виступ депутат міської ради.
Вперше на таке свято з нагоди визволення Білої Церкви був запрошений Благодійний фонд Костянтина Єфименка. Директор Олена Ткач подарувала осередку Ради ветеранів книги «Браницькі» й побажала довгих років життя колишнім солдатам і офіцерам, подякувала за мирне небо людям, за плечима яких по 80-90 років життєвого стажу.
Лунали пісні воєнних літ у виконанні ветеранів, кожен згадував свої шляхи, якими йшов до травневої перемоги, переповідав свою історію льотчика чи танкіста, партизана чи артилериста. І час від часу зітхали ветерани – чи то від невідомості щодо наступної такої зустрічі, чи від того, що нелегко їм все-таки жити наодинці з сьогоднішніми побутовими, соціальними проблемами. А в кожного, хто не бачив війни на власні очі, десь підсвідомо пульсувала думка: це вони, ось ці теперішні ветерани, на грудях яких без ліку орденів і медалей, врятували тоді країну, Європу і світ від німецької чуми, зупинили непрошену навалу й захистили наше право, тоді ще навіть не народжених, на мирне життя. Не забуваймо про це ніколи!