Минають роки, десятиліття, виростають нові покоління, змінюється влада, з'являється нова мода, та ніколи не можуть зникнути з пам'яті людської добрі традиції прадідів, їхні обереги поруч нас не дають нам забути, що ми — діти народу українського.
Подивуймося і нині, в цей розбурханий час, живучій любові нашого народу до простого та водночас незбагненного дива — української хустки.
Так, в рамках засідання клубу «Затишок» відбулася зустріч – виставка із нашою щирою українською хусткою-берегинею.
Це був надзвичайно цікавий захід, який підготували й провели члени клубу на чолі зі своїм куратором Романом Троценком.
Хустка - один із видів українського мистецтва, що є майже забутим сьогодні. А її використання в домашньому побуті українців настільки ж різноманітне, як і рушників. У недалекому минулому хустка була необхідна і багатому, і бідному, і старому, і малому.
Дай мені, мамо, хустку на щастя,
Хай буде на згадку вона,
Щоб не була поміж нами далека
Навіть чужа сторона.
На виставці були представлені звичайні українські хустки, але скільки вони можуть розказати!
Адже кожен приніс свою власну хустину, яка являла собою не лише шматок тканини, а й несла з собою цілу історію, спогади від мами та бабусі, була реліквією, яку бережно берегли та передавали з покоління в покоління.
Кожен мав змогу продемонструвати найдорожчу для себе хустку та розповісти її історію.
Різноманіття хусток радувало око, були представлені буденні, святкові, обрядові, весільні, самоткані та фабричні хустки.
Також за гарячим чаєм та солодощами присутні мали змогу довідатись багато цікавого про історію виникнення хустки, її розвиток,розповідалося про застосування хустки як головного убору, а також використання хустки в українській обрядовості, зокрема: на сватанні, у процесі весільного обряду, вінчанні, «покриванні молодої», на хрестинах та на похоронах і що звичайна українська хустка супроводжує людину від народження до смерті.
Зустріч видалася надзвичайно цікавою і видовищною!
Тож хай кожна українська хустина завжди береже тепло наших душ і живе вічно, як наша невмируща мати — Україна.
Подаруй мені, мамо, хустину
Із червоним, як мак, бережком,
Запишаюся в ній, як дитина,
Як калина під білим сніжком.
Та хустина мені нагадає,
Як і ти молодою була,
І від років вона не линяє,
Тільки юність твою узяла.
Посивіло волосся в матусі,
І у зморшках вже стало чоло,
А от хустка лишилася й досі,
І на ній все цвіте, що було.
Квіточки про любов пам'ятають,
Як купив ту хустину татусь
І як маму любив, вони знають...
Та заплакала мама чомусь.
Не цурайтесь хустинок, дівчата,
Що ж ви носите тільки шапки?
На хустки Україна багата,
І цвітуть ще на них бережки.
