Із грудня минулого року на базі новозбудованої в місті Льодової арени  успішно діє Дитячо-юнацька спортивна школа «Білий Барс», яка має два відділення – хокею і фігурного катання. У ній займаються своїми улюбленими видами спорту більше 250 білоцерківських дітей віком від 4 до 16 років. Наразі юних хокеїстів тренують три досвідчених тренери, фігуристів – два. Заняття відбуваються тричі на тиждень.

- Костянтине Леонідовичу, яким був ваш шлях у спорті? Чи пам’ятаєте ви свого першого тренера?  Хто привів вас на льодовий стадіон у свій час, мабуть, тато чи мама?

- Я народився в СРСР, тоді, повірте,  батькам було ніколи займатися дітьми, вони мали виконувати плани п’ятирічок. Ми проводили багато часу на вулиці, де грали в улюблені активні ігри й займалися спортом. Моє дитинство пройшло в Харкові, де була налагоджена мережа спортивних гуртків при ЖЕКах – шахові, гімнастичні, футбольні школи, в тому числі й хокейна, куди хлопчаки приходили тренуватися  після уроків. Уявіть, у Харкові 12 районів, у кожному по 12-15 ЖЕКів, на базі яких функціонували свої спортивні команди. Я жартую, згадуючи, що  моїм «першим тренером» була працівниця ЖЕКу, така собі бабуся, яка,  видаючи  щоразу форму й ковзани, вимогливо поглядала на нас і,  як людина, наділена щедрим життєвим досвідом, давала певні настанови й поради.

Хто подарував світ хокею, запитуєте? Якось грав у футбол, до мене підійшов тренер і запропонував займатися хокеєм. Він був наполегливим, бо впродовж року все-таки зумів переконати моїх батьків, щоб ті дозволили їздити в інший район міста в спортивну школу. Я йому дуже вдячний, бо вже з 6-го класу я долучився до цікавого й насиченого спортивного життя зі своїми вимогами, традиціями, правилами й законами. Звати цього тренера   Леонід  Дмитрович Гладченко, він разом із братом підготував чимало гравців НХЛ, наприклад Віталія Вишневського, Дениса Швидкого, а нині плекає хокейні традиції в  російській  хокейній школі «Ярославль».

- Чи є у вас певні «чарівні» слова, здатні переконати батьків, що їхній дитині потрібно займатися хокеєм? Адже ваш тренер у свій час знайшов їх для ваших батьків.

- Виходячи щоразу  на лід, ми намагаємося так провести тренування, щоб у батьків не виникало навіть запитань, щоб слова взагалі були зайвими. Коли після тренування наставник  знімає шлем, то батьки мають бачити, що його голова вдвічі мокріша, ніж у їхньої дитини, адже тренер віддає не лише свої знання, вміння, а й енергію, позитив, вкладає душу. Якщо він – самодостатня людина й хоче бачити результати своєї роботи, то має викладатися на всі 200 %. Тут важливі не слова, а той максимальний коефіцієнт корисної дії, якого прагне досягти кожен тренер у своїй роботі.

Славнозвісний Рокфеллер зазначав, що найкращі інвестиції - це інвестиції в дітей. Я завжди наводжу такий приклад: коня можна й насильно притягнути до водопою, але примусити його пити, якщо кінь цього не хоче, - неможливо! Дійсно, тут потрібні тільки бажання батьків і дітей, а вже свою тренерську роботу, повірте, ми знаємо! Справді, батьків дещо лякає вартість хокейного спорядження, але проаналізуймо, які інколи дорогі телефони, планшети отримують у подарунок білоцерківські  діти. Хочеться відразу застерегти таких батьків: зупиніться й замисліться, а чи варто? Невже не краще подарувати дитині новий світ – світ хокею чи фігурного катання?

Вдумаймося, які переваги і для здоров’я, і дисципліни, і в  майбутньому для самореалізації їй дасть спорт? Як на мене, тут головне – бажання! Крім того, Благодійний фонд закупив для вихованців школи все необхідне спорядження, тому на початковому етапі, аби достеменно зрозуміти, буде чи не буде  дитина займатися хокеєм, можна скористатися цими ковзанами, шлемом, формою тощо. Заняття в ДЮСШ – безкоштовні. Повірте, дитина не винна нікому нічого, але,  якщо вона прагне стати кращою,  -  їй треба неодмінно допомогти. 

- Які перші враження від організації роботи Дитячо-юнацької спортивної школи «Білий Барс»  у  Білій Церкві?

- Я – людина спорту, і для мене поява нової арени в будь-якому населеному пункті України – це свято. Адже спорт мені дав усе: статус, достаток, мільйон друзів у всьому світі, можливість грати в збірній України. Спорт дав можливість легально отримати фінансову незалежність. Спорт дав можливість самореалізуватися, а для сучасної людини – це головна мета.

Наше тренерське завдання зробити Білу Церкву хокейним містом, мені приємно, що білоцерківці прихильно зустріли початок розвитку в місті такого виду спорту, як хокей, чимало вболівальників приходять на матчі за участю хокейної команди «Білий Барс», навіть з’явився потужний фан-клуб. Якщо говорити про ДЮСШ, то я приємно здивований, адже за такий короткий термін створити базу, зацікавити дітей, налагодити справжнє спортивне життя, де панують зимові види спорту, - це вартує чималого!

- Пане Костянтине, тренування – це не лише повторення певних вправ чи відпрацювання рухів, це й великий виховний вплив на дитину.  Ви згодні?

Так, звичайно. Я завжди говорю на батьківських зборах: головне, щоб діти гарно вчилися в школі, щоб у них добре були розвинені пам’ять і  увага, сформовані навички  дисциплінованої поведінки, що дасть можливість  у спорті швидко й ефективно досягати потрібних результатів. Сьогодні вкрай потрібні знання, адже хокей не обмежується Києвом чи Харковом, хокей - це цілий світ. Крім того, у вихованців ДЮСШ «Білий Барс» є прекрасна перспектива: грати у професійній команді «Білий Барс», але для цього треба багато тренуватися, виправдати сподівання тренера й мати непереборне бажання стати професійним спортсменом, а в майбутньому -  досвідченим тренером.

Мій син Нікіта Буценко, який грає сьогодні в хокейному клубі «Білий Барс», закінчив школу із золотою медаллю, і хокей не завадив йому досягти цих результатів, навпаки – допоміг, адже в цій справі потрібна неабияка внутрішня мобілізація. Щоб це виховувати, потрібні не слова, а вимогливість тренерів і батьків, а також  власний приклад дорослих.

- Не всі ваші вихованці стануть видатними хокеїстами, скажіть, яку роль хокей зіграє у  формуванні їхньої  особистості?

- Як на мене, сучасні діти сьогодні багато часу проводять біля комп’ютерів, використовуючи обмежено (здебільшого ігри!) необмежені можливості інтернету, а це позбавляє дитину нормальної фізичної активності. Ми, наприклад,  змалечку відстежували перемоги нашої збірної на Олімпійських іграх, ми захоплювалися реальними спортсменами і мріяли  про власні спортивні рекорди. А що дитині дає інтернет?  Відповідь – на поверхні…

Хокей – це вид спорту, який не може залишити байдужими тих, хто йому довірився. У першу чергу, він створює умови для самоорганізації, самодисципліни, дає необхідні знання про правильне харчування, гігієну, загартовування, фізичні навантаження, заборону вживати тютюн і алкоголь тощо. Це командний вид спорту, де кожен відчуває свою відповідальність за результат, де формується взаємна підтримка, виробляється прагнення не підвести команду. Хокей – це характер: говорять про сильних, про слабких традиційно замовчують, а в хокеї треба й шайбу забити, і  честь команди гідно відстояти.

Як на мене, всі люди, які займаються хокеєм, діляться на три категорії: для першої - це хобі, для другої - це  просто робота, а для третьої категорії  людей хокейна справа - це життя. Для мене хокей - це життя, і я дуже хочу, аби таким життям для дітей став кожен прихід на Льодову арену.