Поезія – це завжди неповторність

Якийсь безсмертний дотик до душі.

 

 

Привабливо прикрашена сцена – журнальний столик, застелений вишитим рушником, на ньому книги і багато квітів. І Ліна Костенко – учениця Яна Кожекіна, яка своїм пишним волоссям, красою, залюбленістю в рідне слово змогла передати образ геніальної поетеси. І зазвучали вірші, в яких живе    «нерозгадане чудо», «неймовірний птах», «казка казок», «голос народу», «пілігрим вічності», «і мудра, і дитя», котра нічим не осквернила душу – Ліна Костенко.

 

 

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.

Зворушливим був діалог Поета і Долі у виконанні Яни Кожекіної та Альони Андрущенко. Учениці Віра Ферт та Аліна Шкуренко  цікаво розіграли інтерв’ю, яке пощастило  кореспонденту Світлані Ференець взяти у 1990 році в  доньки Ліни Костенко  - відомої поетеси й літературознавця Оксани Пахльовської.

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Ця пісня прозвучала у виконанні учнів Насті Поїхало,  Ані Голуб,  Максима Бойка, Ярослава Корнієнка. Поезія Ліни Костенко - це музика слова, яка легко знаходить відгук у серцях читачів, вона лірична і легка, як мереживо осіннього парку.