Контакти

м. Біла Церква

вул. Героїв Небесної Сотні, 24

тел.: 097 392 36 06

fond_efimenko@ukr.net

Літописний Гюргев у Х- ХІІІ століттях (продовження)

Загальна топографія:

Центральна частина Гюргева – дитинець – розташовувалася на сучасній Замковій горі, що на лівому березі р. Рось у самому центрі Білої Церкви.

Городище відноситься до мисових і являє собою знівельовану наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. майданчик прямокутної форми розміром 135х125 м з виступами бастіонів площею приблизно 1,9-2 га. Висота над рівнем води близько 16 м, а з напільного боку (вул. Замкова) всього на 5 м. Можливо, дитинець також займав район сучасних 1-го і 2-го Замкових провулків, який був відділений ровом від основної частини під час будівництва Старостівського замку в 1552 р. Отже, ймовірно, площа дитинця Гюргева складала 4 га.

Нижнє місто – посад – було опоясане валом, який пролягав із заходу від р. Росі вздовж вул. Шаумяна, далі, перетинаючи Гетьманську по провулку Гординського (Банковому), потім повертав на південний схід і йшов вздовж колишньої ділянки вул. Піонерської (нині – заїзд на книжкову фабрику) в напрямку до початку вул. Надрічкової, якою спускався знову до Росі. Ці укріплення проіснували до кінця XVIII ст.
Під час археологічних досліджень, що проводилися у 1978, 1980-1983 рр. на Замковій горі у її південній ділянці були виявлені комплекси садиб XI – XIII ст., одна з яких мала господарську вежу-поварню із сімома печами. Біля північного бастіону досліджені фундамент храму і могильник руського часу.

Напередодні заснування Гюргева місцевість навколо продовгуватого пагорба ( район сучасних Замкової гори та вулиці, а також вул. Гагаріна) являла собою болотисту низину із чисельними струмками, що впадали в Рось.

У XI ст. нижнє місто було рівномірно забудоване у межах валу. Під садиби потрапили й невигідні для постійного проживання заболочені ділянки. Після пожежі кінця XI ст., коли місто відбудовувалося заново, юр′ївці стали віддавати перевагу більш «сухій» зоні, порівняно з «мокрими» ділянками, які запустіли. І це в той час, коли заможні господарі, з метою кращого збереження своїх статків, за будь-що бажали мати свою садибу в межах оборонного міського валу.

Після занепаду міста з другої половини XIII ст., болото почало відвойовувати свою територію. Тому майже через 300 років, по відновленню за Білою Церквою міського статусу, для прокладення вулиці Сквирської брами ( в районні кута Гетьманської вул. та Першого Водопійного пров.) довелося прокладати дерев′яний настил. Ще одна подібна дорога йшла паралельно сучасній вул. Росьовій.

Таким чином, геоморфологічний фактор у вигляді високого рівня ґрунтових вод, що омивають останець Замкової гори, позначився на щільності забудови Гюргева – Білої Церкви впродовж XI – XX ст., залишивши значну його ділянку малозаселеною, незважаючи на високу соціально-економічну потребу в її освоєнні.


Щільність забудови в XI – XVIII ст.

Під час археологічних досліджень на чотирьох ділянках Білої Церкви було досліджено більш як 2 000 м² загальної площі, з них на Замковій горі – близько 1 000, по вулицям Росьова та 50-річчя Перемоги – 240, Замкова – 340 та Гагаріна – 550 м². Було виявлено 197 різноманітних об′єктів ( житла, господарські споруди та ями, горн, печі, поховання тощо), що відносяться до XI – XVIII ст.

Найбільшою густотою забудови виділяється ділянка неглибоким заляганням граніту, а також забудовою XIX – XX ст., що знищила значну частину культурного шару в центральній частині розкопу.
Впадає в око загальне збільшення майже в 2,5 рази щільності об′єктів із XI по XIII ст.

Незначна кількість об′єктів на Замковій горі в XI ст., можливо, пояснюється тим, що деяка частина її території була виділена під церковний цвинтар та інші культові потреби. Після відновлення міста в 1103 р. щільність забудови на ній зросла майже вчетверо.

Якщо в XI ст. густота забудови міського посаду була майже однаковою ( 19-21 м² на об′єкт), то в наступних століттях вона різниться в північній та південній частинах міста, що пояснюється безпосереднім впливом згаданого геоморфологічного фактора – високого рівня ґрунтових вод.

 

Забудова Гюргева в XI ст.

Довгий час вважалося, що масовою міською домівкою в Південній Русі була напівземлянка із глинобитними стінами. Це пояснюється тим, що заглиблені залишки споруд виявляються археологічно значно легше, тому і знайдено їх більше.

Нині споруди класифікують за двома основними ознаками: 1 – за конструкцією стін: зрубна, каркасно-стовпова тощо; 2 – за будовою підвалин: наземна, заглиблена. Із них конструктивний спосіб зведення стін є основною ознакою, а будова підвалин – другорядною.

Основу зрубних споруд створював чотирикутний зруб, що складався з вінців, тобто горизонтально покладених чотирикутників із колод, зв′язаних по кутах врубками. Завдяки такому укладанню верхні колоди надавлювали на нижні, і в процесі висихання колод щілин між ними не залишалося. Стіни зрубних будівель зводилися із сосни, іноді дуба, діаметром 16-25 см. Колоди очищалися від кори і суків.

Нарощування і з′єднання колод не зафіксовані – горизонтальний розмір стін був у межах природного розміру дерева, що йшов на споруду. Були відсутні зовнішнє і внутрішнє відтісування стін зрубів, а також внутрішнє обшивання або фарбування.

Зв′язування кутів (або рубання) колод робилося з випуском кінців, тобто в одній колоді на відстані близько 30 см від його краю вирубувався напівциліндричний паз, що відповідав з′єднаній з ним під прямим кутом іншій колоді. Випуск кінців, що виступають за стіни зрубу, зв′язаний із морозами: з боку зрізу колоди промерзають уздовж волокон деревини швидко і глибоко, а поперек стовбура – набагато слабкіше. Тому промерзають випущені назовні кінці колод, а кут будинку залишається теплим.

 

Каркасно-стовпові будівлі визначаються в розкопках досить чітко по наявності круглих ямок по периметру нижньої частини плями споруди.

У кутах, а іноді й посередині стін чотирикутного поглиблення, викопаного в землі, ставилися стовпи діаметром 0,25-0,35 м. У верхній частині вони перев'язувалися горизонтальними балками, здатними нести горищне або міжповерхове перекриття. Стіни зводилися з обаполів, дощок або тонких колод, закріплених у пазах вертикальних спор конструкції. Після закінчення будівництва будинок обштукатурювався із зовнішньої і внутрішньої сторін тонким шаром глини і, ймовірно, білився.

Аналогічний спосіб зведення стін застосовувався й у наземних будівлях, що не мали заглибленого котловану.

Вибір конструктивного рішення споруд на поселеннях залежав від характеру ґрунту і рельєфу місцевості. Так, на низинній болотистій території більш доцільними були зрубні будівлі, а в районах із сухими ґрунтами використовувалася каркасно-стовпова конструкція.

За планувальною структурою житла підрозділялися на одно-, дво- і трикамерні. За вертикальною структурою середньодніпровські будинки були двох'ярусними, причому заглиблена частина служила нерідко майстерною, а верхня – житловим приміщенням, де могла знаходитись окрема піч.

Дитинець.

Від будівель XI ст. на Замковій горі залишилися лише заглиблені підкліти або погреба наземних споруд. Нерідко їх залишки перекриті спорудами наступних століть, що ускладнює реконструкцію забудови перших десятиліть існування міста.

Споруди були орієнтовані кутами на різні сторони світу. Стіни були каркасно-стовпової на зрубної конструкцій. До споруди 4 із північного заходу була прибудована камера стовпової конструкції довжиною 1,5 м.

Споруда зазвичай мала розміри 3 на 3-4 м.

Глинобитна піч стояла в західному куті, біля входу.

Особливістю були заглиблені «коридори» довжиною до 2,30 м шириною до 1,0 м, що з'єднувалися з господарськими ямами.

Нижнє місто.

Будівлі нижнього міста були стовпові, заглиблені в материк. Майже вся поверхня підлоги споруди була покрита численними ямками від кілочків діаметром 2-3 , а деколи до 5-10 см. Стовпові ями знаходилися не по кутах споруди, а біля стінок посередині між кутами. Ще одна стовпова яма виявлена у центрі будівлі. Діаметри ям становлять 25-30 см і глибина – до 25см.

При споруді виявлено піч-ка'мянку і два відкриті вогнища ( обпалені глиняні площадки). Піч-кам'янка стояла у північному куті челюстями на південний схід ( до входу). Складена насухо піч була огороджена дерев'яним каркасом. На схід від печі знаходилася площадка №1 розміром1,20х0,80 м. Площадка №2 розміром 2,0х1,0мзнаходилася на південь від печі. Ґрунт під площадками мав оранжевий відтінок до 10 см, що утворився від тривалої дії вогню.

Вхід до будівлі був із південно-східного боку і являв собою заглиблену в материк прибудову під прямокутної в плані форми віссю.

Для споруд ХІ ст. характерні конструктивні елементи, що вказують на те, що їх споруджували представники різних будівельних традицій.

Так, ями-льохи споруд дитинця, що з'єднуються «коридорами» з житловими або господарськими спорудами, найбільш характерні для західних областей Русі.

У ІХ – першій половині Х ст. пічки-кам'янки у заглиблених житлах були поширені на території Південної Русі від Дністра до Дніпра, а на Лівобережжі- вздовж нижньої течії Десни, а з другої половини Х і ХІ ст. – вони побутують на Галичині.

Глиняні пічки спочатку з'явилися в тих місцевостях, де було мало каменя, але в житлах ІХ – Х ст. поділ на печі-кам'янки та глинобитні печі став уже етнографічною ознакою. Початкове застосування глини для спорудження печей було характерне для східнослов'янських племен полян, волинян, дреговичів, сіверян і кривичів.

Розташування кам'янок у протилежному від входу куті устям до дверей властиве до східнослов'янських жител до Хст., а з Х-ХІ ст. пічки поступово починають споруджувати поряд із входом устям до нього.
Заглиблені житла з відкритими вогнищами не характерні для слов'ян, проте, як вважають деякі дослідники, вони побутували серед кочівників, які осідали на землю. Зокрема, такі житла знайдено на ряді поселень салтово-маяцької культури, носіїв якої ідентифікують з хазарами. Активною контактною зоною слов'янами і носіями салтовської культури було Південне Подніпров'я.

Отже, для забудови Гюргева ХІ ст. притаманні будівельні традиції як з південно-західного і південного пограниччя Русі, так і їх північно-причорноморських сусідів, а також запозичення з поліської зони.

Далі буде...
 

Поділитись з друзями: