Ірина Дузяк,
координатор клубу «Мрія»
Здається, що в наш час нанотехнологій ми вже перенасичені різною інформацією, багато бачимо, ще більше чуємо. Але людина так влаштована, що в ній ніколи не вщухає цікавість. Ось і клуб «Мрія» знову в дорозі. Цього разу мета нашої мандрівки - славетна земля Кобзаря – Черкащина - і місто-музей Переяслав-Хмельницький.
Незчулися, як доїхали до Канева. Місто має тисячолітню історію, яка, як і історія нашого міста, починається за часів правління Ярослава Мудрого. Фортецю збудували для захисту Києва від тюркських кочівників, а її назва означає «ханський перевіз» або «місце крові». Кажуть, шляхи України сходяться у Каневі, бо тут, на Чернечій горі, похований Т.Г. Шевченко.
Величний бронзовий Кобзар височіє над Дніпром, услухаючись у шум соснового лісу, дніпрові хвилі, козацькі пісні, які линуть над горою. Колоритний кобзар зустрів нас легендарною «Піснею про Байду», викликавши одразу бурю почуттів! Хотілося одночасно і співати, і летіти у височінь, і обійняти весь світ.
Місце для могили великого поета було обране не випадково, воно повністю повторює опис, залишений у «Заповіті». Поклали квіти на могилу, почитали вірші, а Марія Бойко заспівала «Стоїть гора високая». Відвідали й Тарасову світлицю - народний музей у вигляді шевченківської хати, започаткований наприкінці 19 ст. Василем Гнилосировим. Натхненні історією, чудовими краєвидами, ми вирушили далі.
І ось ми в Переяславі… Перша згадка про нього була в договорі князя Олега з Візантією у 907 році. Одна із найдавніших княжих столиць Русі, місто, з яким пов’язана перша згадка слова «Україна» і знаменита Переяславська рада 1654 року. Саме тут вирішувалася доля Лівобережної України, коли Богдан Хмельницький підписав угоду з московським царизмом, згідно з якою Лівобережна Україна переходила під владу Росії. Так, на жаль, вирішилася доля всієї України…
Зараз це невелике містечко, але воно наче скринька фокусника. Звичайна ніби скринька, а витягти з неї можна ого-го-го скільки! Це місто музеїв, бо їх тут аж 25: Трипільської культури, козацької слави, «Заповіту» Т.Г. Шевченка, Шолом-Алейхема та ін. Тут навіть повітря просякнуте духом таланту і творчості, бо тут жили й творили Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, етнограф Павло Чубинський, архітектор Володимир Заболотний.
Першим нас зустрів величний Вознесенський собор 17 ст. «Это соборный храм прекрасной, грациозной, полурококо-полувизантийской архитектуры, воздвигнутый знаменитым анафемою Иваном Мазепою...» - так писав про собор Т.Шевченко. Нині у храмі розміщено музей-діараму. Екскурсію нам проводила завідувач науково-дослідного відділу «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року» Бойко Надія Андріївна. Як одна мить пролетів час. Ніхто не соромився ні своїх сліз, ні своїх почуттів, коли побачили величезне полотно розміром 28м х 7м, на якому з фотографічною точністю зображені трагічні події форсування Дніпра радянськими військами. Вони йшли звільняти Київ будь-якою ціною. Недолугість штабістів призвела до загибелі в жорстоких боях тільки на цьому плацдармі біля 250 тисяч воїнів! Їх просто розстрілювали з кулеметів, гармат, бомбили з літаків... Тут були солдати всіх національностей. У члена нашого клубу Л.С.Мінулліної тут загинули 4 рідних дядька, а самі вони родом із Башкирії. Ті, хто вижив, говорили, що пройшли через пекло. Коли іноземці чують цю цифру, вони просто глухнуть і німіють від здивування, як говорить екскурсовод. Мимоволі прокладаються паралелі. А чи не пройшли через пекло вже наші діти, чоловіки під Іловайськом, під Дебальцево, в Донецькому аеропорту? І вони боронили свою Батьківщину...
Діарама просто приголомшує! Створювали її упродовж 4,5 років художники відомої студії Грекова. Вона - як пам’ятник усім загиблим за визволення Києва, шедевр батального живопису.
Поруч із собором знаходиться Колегіум, у якому колись готували православне духовенство. Нині тут музей Григорія Сковороди, який у 1850-1851 році читав лекції спудеям. Саме тут була написана відома збірка «Сад Божественних пісень». Вражають бібліотека, у якій зібрано понад 10 тис. стародруків, подарунок майстра із Санкт-Петербурга М. Хитрова - скульптура Сковороди у техніці пап’є-маше, старовинні музичні інструменти, меблі тощо.
Наступа зупинка - музей В.Заболотного. Відомий академік, лауреат двох державних премій, видатний архітектор, засновник Української академії архітектури, видатний громадський діяч, Володимир Заболотний народився у Переяславі. В його родинному будинку тепер музей, кожна кімната якого розповідає про окремий етап життя і творчості метра: креслення, акварелі, пейзажі маслом. Заболотний - це той архітектор, за кресленнями якого збудовано приміщення Верховної Ради, всі меблі в ній. Старі крісла, диванчики, стіл, шафи для книг із приміщення Ради знаходяться зараз тут. Ми побачили унікальні речі з колекцій самого Заболотного: картини західноєвропейських художників, бібліотеку з 5 тис. томів, унікальну колекцію японських коробочок для печаток, розкішні вази.
Час пролітає швидко, тому з вдячністю прощаємося і їдемо у найвідоміший музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Розташований він за містом, на Татарській горі. Заснували його ініціатори музейної справи, коли створювалися Дніпровські водосховища. Більшість будинків, церков, млинів зібрано і привезено із затоплених сіл. Ти наче мандруєш у часі: музей хліба, сухопутного транспорту, пошти, вишитого рушника тощо, закінчуючи музеєм освоєння космосу! Тут збережений справжній дух українського села. Сюди можна приїжджати на цілий день, щоби погуляти по затіненій зеленій території, посидіти біля ставка, позаглядати в ті будиночки, які розкривають перед нами життя людей різних ремесел і достатку. У кожній хаті обов’язково вишиті рушники, ікони, одяг, предмети вжитку або сфери діяльності. У будинку священика побачили купіль для хрещення малюків, у бджоляра - старовинні вулики, у ткача - веретено тощо. Складається враження, що люди тут живуть і зараз, просто вийшли ненадовго. День, проведений тут, зарядив нас позитивом на багато тижнів.
Ось уже й вечоріє, час повертатися додому. В усіх просто неперевершені враження. Стомлені, але дуже задоволені повертаємося до Білої Церкви. Як же все-таки добре, що ми маємо таку можливість мандрувати! Знову і знову повторюємо слова подяки Благодійному фонду Костянтина Єфименка за небайдужість до людей похилого віку, звичайних пенсіонерів, інвалідів, за відчуття турботи у наш важкий для багатьох час, за змогу для багатьох відчувати себе людиною, потрібною суспільству.