Члени клубу «Золота осінь», зібравшись на своє чергове засідання, вели розмову цього разу на тему, яка болить кожному, хто прагне щастя й долі нашій змученій державі-страдниці. Говорили жінки про Майдан, Небесну сотню, про майбутнє України. Запалили символічні свічки на знак вшанування пам’яті про загиблих – і полилися спогади про відвідування протистоянь на вулицях Грушевського та Інститутській. Читали вірші, які змінювалися не менш болючими прозовими рядками… Насамкінець – хвилина мовчання…



ПАМЯТИ ПОГИБШИХ НА МАЙДАНЕ…..
Стоит стон и плач на всю Украину:
Прощается мать с единственным сыном.
В мерзлую землю гроб опускают,
Рядом вдова и детки рыдают…

Вышел он на МАЙДАН, ненавидя покой,
На Институтской кровь льется рекой.
Прислушайтесь:ангелы песни поют,
В вечности сыну давая приют

Сказал, уходя: «Мама, поверь,
Это не самая страшная смерть».
За правду погиб, страх презирая, -
Не дрогнул снайпер, с крыши стреляя.

Сколько же весен он не дожил,
Жену и детей своих недолюбил?
Снайпер исполнил преступный приказ -
Больше героя нет среди нас…

А завтра опять к нам живущим в оконце
Заглянет весеннее яркое солнце,
И чтоб процветала моя Украина,
Всегда будем помнить погибшего сына.

Идут и идут за колонной колонна,
Нас сотни тысяч, нас миллионы!
И днем и ночью бьет барабан:
Все на МАЙДАН, на ЕВРОМАЙДАН!!!

Прислушайтесь люди-это сегодня
В бессмертье уходит НЕБЕСНАЯ СОТНЯ
Иначе они поступить не смогли,
Поклонимся им до самой земли…

Пусть БОГ УКРАИНУ благословляет,
Под мирным небом дети растут.
Герои, друзья мои, не умирают -
В сердцах наших вечно герои живут!!!!
Людмила Егорова









