Олена Ткач
Яке сучасне життя все-таки багатогранне! Скільки всього нового, незбагненного, цікавого навколо нас. Але навіть у XXI столітті все одно найбільше цінується те, що ми називаємо, здавалося б, такими простими словами: «людське», «особистісне», «потаємно-сокровенне». Те, що не зникне ніколи, навіть інтенсивно підштовхуване гігантськими кроками нинішньої цивілізації...
Мова піде про кохання двох молодих білоцерківців! Точніше кажучи, про факт освідчення! Воно відбулося в підкліті новозбудованого Свято-Георгіївського храму на Замковій горі вперше!
Хлопець давно готувався до цієї події: ретельно продумував сценарій, писав словами власного почуття текст освідчення, визначався з місцем проведення і неймовірно хвилювався. Та обставини склалися так, що Роман неочікувано обрав нижній храм для цієї події і заздалегідь підготував фільм про 4 роки їхньої світлої любові.
І ось, зустрівши дівчину в призначену місці, сказав, що приготував сюрприз для коханої. А вона, десь відчуваючи наближення освідчення, з дня на день чекала на нього. А тут, хоч Роман і одягнувся святково, але кличе її… на екскурсію, та ще й до новозбудованого храму. І хоч побувати там мріяли обоє, проте зовсім не цього в ту хвилину чекала Вероніка. Та разом із тим дала згоду на чергову мандрівку в історію рідного міста.
Хлопець із дівчиною з неабияким інтересом слухали мою розповідь, Роман так хвилювався, що постійно ставив нові й нові запитання, боячись наближення доленосної хвилини. І ось – фільм про церкву, а тоді відразу його, Романове, кіномистецьке зізнання. Дівчина розгубилася на декілька секунд, потім – усміхнулася, делікатно втерла сльозинку зі щічки, а перед нею вже коханий на одному коліні, з квітами й каблучкою в руках. Звичайно, Вероніка сказала: «Так»! Тепер закохані готуються до весілля.
Романе, Веронічко, ви були неперевершені! Ми щиро зичимо вам справжнього сімейного щастя! І трішки заздримо, які ж у вас класні друзі, бо всі вони хвилювалися за успіх не менше самого нареченого, і кожен, як міг, допомагав реалізувати задумане.
Нехай ті бажання, які ви загадали, доторкнувшись до шматочків тисячолітньої плінфи, обов’язково здійсняться! Любові вам, гармонії, злагоди і щастя!
Парад на Хрещатику в Києві у День Незалежності України... Цьогоріч в одній із коробок крокували й курсанти Харківського інституту танкових військ. А напередодні параду мені випала честь із хлопцями познайомитися в Білій Церкві, бо майже три тижні вони жили в нашому місті.
Здебільшого хлопці пройшли дорогами війни на сході України, а потім, відчуваючи свою відповідальність за Батьківщину, прийняли рішення вступити до цього військового вишу і стати українськими офіцерами.
Ми довго спілкувалися, ділилися враженнями, а головне - хлопці, виявивши інтерес до історії нашого міста, попросилися на екскурсію. Вони детально роздивлялися фрески на стінах Свято-Георгіївського храму, цікавилися знахідками, виявленими під час розкопок на Замковій горі, ставили чимало запитань.... А потім ми ще й вірші про офіцерів читали... А на завтра їх чекав уже Хрещатик, де проходили репетиції того ж таки параду.
А в перші дні осені Свято-Георгіївський храм відвідали київські гості, зокрема заступники керівників закладів освіти Оболонського району м. Києва, які брали участь у роботі круглого столу, де обговорювалася одна з актуальних тем сучасної освіти. Давно не було такої багаточисельної, зацікавленої і вдячної аудиторії.
Здавалося б, освітяни – це люди, озброєні відповідними знаннями, історичними фактами. І викликати в них щирий подив та захоплення практично неможливо. Але київські вчителі були вражені не менше за пересічних екскурсантів, споглядаючи фрески на стінах, візантійську кладку, рослинно-геометричні орнаменти, голосники, вікна-бійниці тощо.
Дякую долі, що на межі літа й осені подарувала мені унікальну можливість познайомитися і поспілкуватися з такими неординарними людьми, як закохані Роман і Вероніка, курсанти-танкісти із Харкова, керівники освітніх закладів Києва, взявши опосередковану участь у їхніх доленосних подіях і професійних заходах.