Осінь - ясна і блакитна, мила, пушкінська, жовтокоса, жовтогаряча і золотиста, мінлива і мрійна, поетична, приємна, прохолодна і спокійна, сувора, чудова, врожайна...Скільки епітетів, скільки образів осені змальовано у світовій поезії, та не лише в поезії. Це улюблена пора багатьох живописців, композиторів, акторів, творчих людей. Чому?
Мабуть, тому, що щемливе почуття осені живе в душі кожної людини, і щороку разом із природою кожен переживає його, переживає свій листопад. І зовсім не дивно, що у клубі «Серпанок» листопад буде наповнений особливим, «осіннім», настроєм, тому що саме цього місяця клуб академістів чекає справжній поетичний марафон.
Початок якого відбувся 5 листопада, коли у гості до «Серпанку» завітала відома білоцерківська поетеса – Олена Мартузаєва. Збагнути, наскільки неординарними та багатогранними бувають особистості і рівно настільки ж непередбачуваним та цікавим життя людини, академістам вдалося після знайомства з цією жінкою. Олена Михайлівна дозволила серпанківцям зазирнути до власного неповторного світу, поринути у спогади про найдорожчі серцю миті, що вилилися в розмаїття поетичних рядків метафорами, епітетами, алегоріями…
Кожна людина, крокуючи своїм життєвим шляхом, сповідує істини, у які вірить найбільше, які в сукупності складають її життєве кредо. Мистецтво слова, зокрема поетична лірика, якнайточніше відзеркалює сутність людини: її переживання, почуття, радість або печалі сьогодення, надії на майбутнє. «Я больше жизни жизнь люблю!» – таким рядком із поезії Олени Мартузаєвої окреслюється її творче та життєве кредо. Це рецепт щастя, яким вона залюбки поділилася з академістами.
Це та істина, яка перетворює лід на полум’я, темряву на світло, зло на добро… Це відповідь на те, як потрібно ставитися до життя і як сильно його треба любити. Спасибі поетесі, яка поділилася своєю творчістю, сподіваємось, її вірші змогли надихнути академістів, вселили віру та надію і подарували їм хороший настрій.
