Контакти

м. Біла Церква

вул. Гординського, 24

тел.: 39-14-15

тел/факс: 39-11-32

fond_efimenko@ukr.net

Урок історії України по-академічному

Людмила Полях

2017 рік проголошено Роком Української революції 1917—1921 років. У зв’язку з цим ми згадуємо низку подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу початку ХХ ст. Не лишилася осторонь цієї дати й Академія пенсіонерів Благодійного фонду Костянтина Єфименка. 30 травня у приміщенні ЗОШ №13 відбувся відкритий урок з історії України для людей поважного віку, який блискуче провела Тетяна Бондарук, учитель – методист, голова міського методичного об’єднання вчителів історії.

 

Шановні читачі, чи доводилося вам прослухати всю історію України за годину? Мабуть, ні. У школі чи ВНЗ історію читають довго, детально і часом губиться загальна картина. А от коли прослухати курс історії України за одну годину та ще й з тематичним відео, відразу розумієш, і яких славних пращурів ми нащадки, і які типові помилки ми робимо упродовж століть.

 

Ось такий короткий курс, мабуть, варто друкувати тисячними накладами і роздавати усюди. Може, тоді українці нарешті зуміють протистояти іноземній пропаганді, всіляким «ганапольським» чи «кисельовським» сюжетам у ЗМІ, чітко пам’ятати, які народи нам дійсно були братами, а хто постійно зазіхав на цілісність нашої держави, і, врешті-решт, навчаться любити і цінувати свою державу та дорожити її самостійністю, що дісталася нам ціною мільйонів убитих пращурів.

 

«Ще з радянських часів нам, українцям, дозволялося тільки плакати і страждати, повсякчас нарікаючи на долю. Досить! Давайте пишатися українськими перемогами: подвигом Небесної Сотні, битвою під Жовтими Водами, Конотопською битвою і багатьма іншими. Отож, запрошую вас, шановні академісти, на перший у вашому житті урок історії України», - звернулася до присутніх на початку заходу Олена Ткач, директор Благодійного фонду Костянтина Єфименка.

А затим пролунав шкільний дзвоник  - і до зали ввійшла вчителька, Тетяна Іванівна Бондарук, яка зуміла коротко, чітко і зрозуміло розповісти про історію нашої держави від трипільських часів і до Революції Гідності. А також на історичних прикладах показала, які системні помилки ми постійно допускаємо.

Зокрема, автор цих рядків для себе зробив висновок, що розбрат – це наша найбільша біда. Уперше ми втратили державу, після того, як сини князя Ярослава Мудрого не зуміли знайти між собою спільну мову. У Києві між 1146 та 1246 рр. правителі мінялися 47 разів; причому 35 князювань тривало менше року. Як результат, навала хана Батия 1237-1241 років призвела до втрати незалежності держави. Історія повторилася за козацьких часів.

Після смерті Богдана Хмельницького в Україні настала пора, яку історики назвали Руїною, адже за гетьманську булаву боролися різні угрупування під проводом тимчасових гетьманів, що воліли дружити то з Московією, то з поляками.

Наступною спробою відновити державу була саме Українська революція 1917-1921 років, проте й вона зазнала краху через невміння керманичів УНР знаходити поміж собою спільну мову, приборкувати власні амбіції заради збереження держави.

Ще одна особливість українців, а це було помітно через усю історію, це постійна  спроба знайти підтримку і допомогу в європейських володарів. Ми й нині, в умовах АТО, часто нарікаємо, що нам ЄС не допомагає, а лише висловлює «глибоку  стурбованість» подіями на сході України. Так ось, нам і  раніше європейські володарі не дуже допомагали.

Коли князь Роман Мстиславович утворив Галицько-Волинське князівство, як спробу зберегти бодай частину території Київської Русі, він звернувся до європейських керманичів за допомогою у боротьбі проти Золотої Орди. Європейські володарі висловили йому «глибоку стурбованість», але з військовими діями не поспішали.

Коли гетьман Богдан Хмельницький попросив допомоги у польського короля Владислава IV у боротьбі проти Московської держави і Османської імперії, то король відповів йому: «Ти – козак, бери шаблю і захищай свої землі».  Коли очільники УНР, не маючи власної армії, звернулися по допомогу до  Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі з більшовиками в обмін  на продовольче забезпечення союзників, ті підтримали державний переворот проти УНР, у наслідок якого гетьманом став Павло Скоропадський.

І, третє, що варто дуже добре нам знати,  – це історія наших відносин зі «старшим братом». А погодьтеся, саме люди старшого віку найчастіше ностальгують за радянськими часами, адже на ті роки припадала їхня молодість, а вже подій Голодомору, масових розстрілів і страшних воєнних втрат вони, у силу свого віку, не застали, а правду їм ніхто не розповідав у часи СРСР, бо боялися…

Тож Тетяна Іванівна показала фільм, де процитована фраза маршала Жукова, портрет якого нещодавно у Києві носив «безсмертний полк». Перед початком військової операції з форсування Дніпра у Червону Армію поспіхом мобілізувати 300 тис. мешканців навколишніх сіл, їм не дали ні зброї, ні форми. Таваріщ Жуков тоді заявив: «Нахрена обмундировувати і озброювати цих хохлів. Всі вони зрадники. Чим більше у Дніпрі втопимо, тим менше доведеться у Сибір відправляти»… Така любов «старшого брата» була не лише за радянської влади.

 Ще один історичний факт: коли цар Петро І дізнався про спробу гетьмана Івана Мазепи укласти союз зі Швецією, він наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин. Війська князя Меньшикова не просто втопили в крові місто, вони прив’язали всіх жителів до хрестів і сплавили по р. Сейм вниз до Дніпра, щоб всі в Україні бачили, що чекає за непослух російському царю. 

Один із діячів УНР Володимир Винниченко казав, що українську історію не можна читати без брому. І це правда, навіть годинну лекцію з історії нашої держави не можна прослухати, не перевівши подих. Тож академісти також підготувалися до заходу і презентували до кожної історичної віхи відповідні пісні. Ансамблі клубів «Любисток», «Гармонія», «Криниця життя», «Золота осінь», «Лада» заспівали пісні козацькі, пісні Українських Cічових Cтрільців, на воєнну тематику, а також життєствердну  пісню легендарного Володимира Івасюка «Червона рута».

З вітальним словом до учасників заходу звернувся й начальник управління освіти і науки Юрій Петрик: «Я тішуся, що проект «Єднання поколінь» успішно працює, у тому числі й на базі цієї школи. Радий, що проводите спільні заходи з учнями, вчителями. Я не сприймаю, коли про літніх людей дозволяють собі говорити зневажливо. Так, міняється час, розуміння подій, але для того, аби порозумітися, достатньо бодай почати спілкуватися, проводити ось такі заходи заради кращого майбутнього нашої держави, всіх нас».

Хтось може сказати, що літнім людям історія вже ні до чого, мовляв, хай молоді вчать. Але бачили б ви, з якою цікавістю академісти слухали лекцію, адже багато з них вже забули, а багато хто й не знав про звитяжні і трагічні сторінки нашої історії, які замовчувала чи перекручувала брехлива радянська історіографія. Тож вчімо нашу історію, пам’ятаймо про наші перемоги, про наше унікальне вміння з руїн, з крові і попелу відроджуватися як птах Фенікс, плекаймо свою мову, бережімо свою державу, не допускаймо колишніх фатальних помилок!

 

Фотоальбом. Урок історії України по-академічному.

 

Поділитись з друзями: