Ірина Гуральник, екскурсовод та
координатор клубу «Чарівна мить»
Академії пенсіонерів
І знову в клубах «Надія» та «Пролісок» Академії пенсіонерів свято. Організували його куратори цих клубів Сергій Завадко та Марія Єфіменко. Теплого осіннього ранку вирушили академісти в дуже цікаву паломницьку подорож по церквах Володарського району.
Першою зупинкою на шляху стала Пархомівська церква, яка могла б прикрасити своєю величністю та неповторністю навіть столицю. А тут невеличке село, яке в кінці ХІХ та на початку ХХ століття належало відомому залізничнику, новатору, меценату та державному діячу тих часів Віктору Голубєву, завдяки якому і була побудована церква. Він та його сини відіграли велику роль в історії не тільки своїх володінь на Володарщині, а й у всій Російській імперії. Тож варто поїхати до Пархомівки, послухати екскурсовода, дізнатися багато фактів про видатних особистостей тих часів: їх громадську діяльність, філософські погляди та уподобання. Це допоможе проникнутись атмосферою Покровського храму, для якого ескізи розпису та мозаїк підготував відомий художник, вчений, історик та філософ Микола Реріх. Тільки двом мозаїкам із 13-ти судилося бути втіленими в життя та красуватися на храмі: Покров Пресвятої Богородиці над центральним входом та Спас Нерукотворний над входом до усипальниці Віктора Голубєва. Інші роботи, на жаль, досі чекають дозволу від церкви та держави на розміщення їх в храмі та на свого майстра-виконавця… А храм зсередини просто вибілений, розпису не має. Тільки в вівтарній частині красується Богородиця в образі Оранти, як у Софії київській, але виконана не за ескізами Реріха, отже, заповіт Віктора Голубєва, який просив на відступати від ідеї створення та плану розпису храму, не був виконаний. Отець Василь, настоятель Пархомівської церкви, повідав своє бачення заснування церкви, її історії та провів проповідь перед академістами. Храм вразив всіх своєю величчю, архітектурним рішенням та однією з найкращих в Європі акустикою.
Далі наш шлях проліг до сусіднього села Ожегівка, також Покровського храму, але протилежно іншого за архітектурою і внутрішнім наповненням. Ця дерев’яна, різьблена церква, викрашена в білий та оздоблена блакитним кольором, як казковий теремок, піднімається своїми куполами над селом. Заходиш до неї, і здається що потрапляєш в обійми рідної неньки: іконостас в рушниках (більшість ікон старовинних, їх позносили прихожани), всюди живі квіти, запах ладану, мир і благодать на душі… Церква знаменита тим, що з часів своєї побудови лише на кілька років зачинялася ( з 1937 по 1941 р.р.), навіть хрести на ній не були знищені за радянської влади, вони просто були тимчасово опущені в куполи. А з початку війни і до наших днів молебни тут не припинялися. Отже, місце святе і намолене. А головним надбанням цього храму є його настоятель отець Миколай, який служить у ньому вже 41-й рік поспіль. Це дійсно святий батюшка, якого саме так і хочеться називати. Його очі випромінюють стільки тепла, розуміння та доброти, що жлдне серце не залишилося байдужим. Незважаючи на вік, він простими та доступними словами запалив душі людей, розповів про своє життя, своїх наставників, повідав, що даний храм був його першим і він має надію, що й останнім приходом. А потім ще й пригостив усіх академістів солодощами, бо на Покрову, 14-го жовтня, в цій церкві було Престольне свято, ми ж приїхали 16-го, отже, батюшка захотів і нас долучити до цього святкування. Довго не відходили люди від батюшки: про все розпитували, бажали всього найкращого, фотографувалися, навіть заспівали «Многія літа» для нього прямо в церкві. Отже, наша подорож трішки затягнулася.
Далі мандрівна дорога через Володарку пролягла ще до одного цікавого храму Пресвятої Трійці в с. Руде Село. Ця, ще зовсім недавно занедбана церква, зараз сяє новими стінами та розписами, величним різним іконостасом, мармуром та мозаїками. Вся ця знову створена краса, як розповідає настоятель храму отець Ігор, відроджена, завдячуючи чудотворній іконі. Образ Пресвятої Богородиці на початку 1820-х років чудесним чином з’явився у погребі пана Станіслава Залєського. І вже близько 200 років знаходиться у Рудому Селі, спочатку в церкві, спорудженій завдячуючи його появі, потім у людей, а зараз знову у відродженому храмі. Навіть коли ікону викрадали та вивозили, вона не довго була на «чужині», завжди поверталася на своє місце. Хресним ходом із Рудосільською Богородицею якось ішли звичайні люди, які і запропонували відтворити храм. Отець Ігор і гадки не мав, що за короткий термін його церква перетвориться чи на наймальовничішу в районі. Це було іще одне диво від ікони. Тож наші пенсіонери з задоволенням послухали про історію ікони: її явлення та чудеса зцілення. Всі по черзі благоговійно підходили та прикладувалися до чудесного образу, кожен щось просив у Богородиці і у всіх в очах світилася віра та надія на здійснення прохання.
Подорож видалася насиченою різними враженнями та почуттями. Академісти радісні, благодатні та щасливі поверталися додому, сповнені вдячності до організаторів та благодійників, які підтримують Академію пенсіонерів.
