Збудована в 1903-1906 роках!... Розкішна у своїй простоті, загадкова у своїй величі, неповторна у своїй красі – Пархомівська церква Покрови Пресвятої Богородиці…
Очі б мої не бачили,
серце б моє не рвалось,
душа б моя не боліла
і думки б мої не летіли
у ті далекі – близькі часи…
Інформації обмаль. А відчуття часу настільки реальне - аж лячно, що не можна його втримати, не можна вгамувати… Давно чула про неї, давно відчувала, давно хотіла побачити ...
Пархомівка і Реріх. Де Реріх, а де Пархомівка? Хто між ними? Між ними - Всесвіт.
Випала нагода. Якраз через день після Храму, після свята Покрови. Перший погляд всеохоплюючий, всепоглинаючий, ненаситний. Відчуття тепла,добра, радості. Думка терпка, рухи швидкі. Швидко, кадр за кадром… Ось тут! Ось вона! Краса неймовірна – виблискує жив им сяйвом смальти мозаїка «Покров Богородиці». Глибока, насичена, стримана у величі своїй. І гілка осіннього дерева, і небо голубе, ясне.
Ще! Ще! Ось на притворі – «Спас Нерукотворний» - трохи за часом тьмяний, та погляд таємничий, проникливий, сущий… Видивитись, збагнути неймовірну сутність – так, за ескізами Великого Реріха!
Далі, далі – навколо церкви. А що це? Швидко по мокрому листю… вітер шумить, листя опадає - важке, вологе після нічного туману. Дивні звуки. Звідки? Швидко! Ось! Кадр, кадр, кадр… Прислухаюсь. Вітер шворгає крізь пусті віконниці видовженої будівлі у парку за церквою. Пожиток священика. Хто жив у ньому? Коли? Давно? Чому ребра лаги голого даху світяться наскрізь? А дощі? А сніги? Як у пустій віконній брамі вигляділось наскрізне вікно, а в ньому синє небо.
Дивні діла твої… Дивні звершення… Дивні руїни… Який це рік зараз? 2013!
А будувалась з 1903… Скільки? 110! Сущі діла наші в часі і просторі. А скільки стоїть так, без покрівлі?
І як покрити будиночок священика Пархомівської церкви Покрови Пресвятої Богородиці архітектора В. Покровського?
А в храмі дивитись – не надивитись, дивуватись – не надивуватись і тремтіти душею і тілом від снаги і святості…
Скільки ж люду тут перейшло? Скільки хрестилося, скільки вінчалося, в останній путь відправлялося… Скільки свят датувалося… Скільки молитов перепліталося…
Відчуття, емоції, прагнення, бажання – це все добре. Отець Василій по- філософському каже: «Хтось розуміє, хтось обіцяє, хтось прагне – а храм потребує постійного догляду, термінового ремонту і реставрації…»
Єдиний реальний людський витвір Великого Вселенського Божественного Розуму знаходиться поруч, в Україні, в селі Пархомівка.
Відвідали ми також гарненьку, як іграшка, біленьку, як голубка, Покровську церкву в селі Ожегівка. Вона дерев’яна. Стоїть собіі Богу,і людям із 1884 року. І правляться в ній служби без перерв на війни та розрухи аж донині. Ошатна, намолена, привітна. Воістину свята і праведна.
А ще побували в Рудому Селі, у храмі Святої Трійці, який був освячений ще в далекому 1841 році і в якому знаходиться дивної краси чудодійна Рудосільська ікона Божої Матері.
Церква зовні й усередині відреставрована, відремонтована, упорядкована. Добротна огорожа, викладений бруківкою двір. Храм урочистий, світлий. Гідний, спокійний. Величний, канонічний. Меценатська допомога – анонімна. Спаси, Боже, тих, хто допомагає!
Ось такий «круїз» по Володарському району на комфортабельному «лайнері» організував для пенсіонерів Благодійний фонд Костянтина Єфименка.
Щиро дякуємо за організацію екскурсії куратору клубу «Пролісок» Марії Єфименко та куратору клубу «Надія» Сергію Завадку. Окрема подяка екскурсоводу Ірині Гуральник.
Воістину, знай свій рідний край!
