Наталія Пащенко,
кореспондент клубу «Діамант»
Є імена, що увібрали в себе живу душу свого народу, стали значимою часткою його життя. Таким для нас, українців, стало ім’я Великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка, поезія якого ось уже понад 160 років викликає в людей почуття гордості й захоплення своєю духовною красою, революційною силою і народною мудрістю.
Символічно, але й водночас закономірно, що відзначення 200-річчя з дня народження видатного сина України, до чого трепетно й відповідально готувалася вся нація, проходить у режимі «вічної боротьби» українського народу за свої права, за краще майбуття. Мабуть, така вже доля того, хто любив рідну Україну по-справжньому… Отож з початку березня в усіх клубах Академії пенсіонерів, готуючись до загальноакадемічного поетичного марафону, пройшли засідання, присвячені ювілею Т.Шевченка. Вірші, поеми, балади, проза безсмертного автора, і щоразу звучали вони по-новому, тим паче на тлі майдану, «Небесної сотні», подій у Криму… Інколи заходи закінчувалися народженням власних патріотично-оптимістичних рядків, як ось, наприклад, вірш членкині клубу «Берегиня» Емми Вайман «Ні, не вмерла Україна!»:
Ні, не вмерла Україна
І не вмре ніколи!
Щастям, злагодою, миром
Засіємо поле.
Буде жити Україна
У піснях, в народі,
У любові до традицій,
У дівочій вроді…
Не вмре вона, не загине,
Вічно жити буде,
Бо козацький рід одвічний,
І його прибуде!
Тож єднаймося, братове,
Навкруг України!
Хай дзвінка весела пісня
Про Вітчизну лине!
Хай ця пісня урочиста
Підійма народи,
А над нашим рідним краєм
Мирне сонце сходить.
А 9 березня творчий колектив Київського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Саксаганського спільно з Благодійним фондом Костянтина Єфименка гостинно запросив академістів Білої Церкви на святкування 200-річчя з дня народження нашого пророка, поета, художника, месії…
Урочисто звучать фанфари, за лаштунками сцени лине знайома з дитинства мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий». Зала завмерла в передчутті чогось надзвичайного. Піднімається завіса - і виходить ведучий, молодий красень у вишиванці. Свято розпочалося, а на душі тривога й біль поруч із радістю і надією на краще.
Зазвучала поезія Т.Г.Шевченка, вірші про Україну, актуальні й у наш час. Сумні вони – отож і сльози на очах. Молодий соліст співає пісню Ю. Рибчинського «Дорога до Тараса», ми часто її чули у виконанні Василя Зінкевича. Щемить серце…
Та ось на сцену стрімко «вриваються» танцюристи в костюмах різних українських регіонів: Волині, Полтавщини, Чернігівщини, Закарпаття тощо. Запальні танці змінюють настрій присутніх.
Ведучий читає вірші, присвячені «Небесній сотні», і запрошує присутніх вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Знову сумно, але життя триває, і знову линуть пісні та вірші про Україну на слова Т.Г.Шевченка - урочисті, ліричні, піднесені й такі рідні. Глядачі бурхливими оплесками зустрічають кожен виступ. Чудові голоси, дзвінкі, переливчасті. Ми, люди поважного віку, горді, що Біла Церква володіє таким скарбом, такими талантами! Ще не вмерла Україна! А коли на сцену вийшов муніципальний хор «Від серця до серця» і завів «Реве та стогне Дніпр широкий», - ось тут відбулося справжнє єднання, до якого закликав ведучий, - заспівали всі. Це вже хор - спільний, величний, широкий!
Свято продовжувалось, виголошувалося шанування Великому Кобзареві та Україні. У концерті взяли участь і юні таланти. Це хореографічний колектив школи мистецтв № 4. З веселою посмішкою малеча старанно відбиває гопака. Хлопчаки, як справжні артисти, виконують такі викрутаси! І дівчатка, мило посміхаючись і вигукуючи, витанцьовують навкруги.
Фінальним акордом свята стала пісня про Україну у виконанні муніципального хору в супроводі оркестру … Учасники концерту і ми, академісти, на урочистій ноті підхопили пісню і, під заклики ведучого про єдність, в унісон доспівали. Свято закінчилося бурхливими оплесками й вигуками: «Слава Україні!» - «Героям слава!». Зал довго не відпускав артистів, щиро дякував за чудові виступи…
Схвильовані, розходились ми з надією на добро, на вірність, на славу і єдність України. Такі зустрічі надихають, попри всі негаразди, жити, любити, творити…
Нехай благословенна буде та земля,
Яка Шевченка світу принесла.
Вона зоветься Україною,
Неповторною і єдиною.
Марія Сударенкова, член клубу «Діамант»
