Нещодавно довелося прочитати в соцмережі такий вислів: «Повільно вмирає не той, хто старіє, а той, хто перестає жити. Хто не подорожує — навіть якщо це просто нова вулиця». У нашій Академії пенсіонерів всі люди поважного віку розділяють такі погляди. Тож, коли наступає літня пора, сповнена духмяного запаху квітів, співу пташок, теплого сонечка і приємної дощової прохолоди, пенсіонери вирушають в мандри. І це чудово!
Так, 12 червня, академісти клубу «Серпанок», а також представники клубів «Лада», «Сузір’я» та «Водограй» вирушили на південь Київщини – до Кагарлика та Ржищева, щоб ближче познайомитися з історією цих давніх українських містечок.
Вражень маємо дуже багато. Спробуємо бодай поверхнево описати, що бачили. Так, у Кагарлику відвідали дуже цікавий монастир святої великомучениці Варвари. Храмовий комплекс має унікальну будову – відображає місця Єрусалима, а саме: Храм Воскресіння Господнього, Кувуклію, Голгофу, гробницю Діви Марії. А також містить всередині будівлі невеличкі внутрішні церковки на честь тих чи інших святих. У супроводі матушки ми спускалися у ці церкви в підвалі, ходили по лабіринтах храму, милувалися майстерно викладеною мармуровою підлогою. Концепція монастиря чимось нагадує монастир у Томашівці.
Затим ми поїхали прогулятися та подихати свіжим повітрям після дощику в Кагарлицький парк, де наукові співробітники Кагарлицького історично-краєзнавчого музею Ірина Мироненко та Інна Онопрієнко розповіли нам, коли був заснований Кагарлик. Перша згадка про місто датується 1142 роком під назвою Городець і виникло воно на базі Торчеська, зруйнованого половцями. Цікаве і походження назви Кагарлик. Одна із версій: Кага (ім’я монголо-татарського хана) і ярлик (наказ хана). Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Кагарлика були зруйновані. Лише у другій половині XIV століття тут почали знову оселятися люди, оскільки територія відійшла Великому князівству Литовському. Хіба не аналогічна доля була в Юр’єва, який згодом став Білою Церквою? Згодом місто переходить у володіння польських магнатів Тарнавських, а через 200 років містом керували вже російські дворяни Трощинські, М’яснікові, Черткові. Власне ці власники міста й закладали та розбудовували парк, територія якого нині – 34 га. Ми, звісно, все не обходили, але прогулялися алеями, піднялися на альтанки, зарядилися енергетикою 200-літніх смереки та дуба. До речі, дуба посадив Микола Гоголь, який приїздив до панів в гості. А ще помилувалися красивим озером Сажалка.
Та час вирушати далі. І ось за пару десятків кілометрів ми вже в древньому місті Ржищів, відомому на весь науковий світ розкопками стоянок трипільської цивілізації. Яку ж цікаву екскурсію нам провела провідний зберігач фондів Ржищівського археолого-краєзнавчого музею Ольга Іванчук! Музей – сучасний, красиво оформлені вітрини, а ще інтерактивний. Ми змогли потерти зерно на каменю як це робили трипільські жінки. Дізналися, як жили трипільці, як будували двоповерхові будинки, як прикрашали посуд, шили одяг, обробляли землю, які мали вірування. От чи знали ви, що колесо першими винайшли трипільці ще до появи за півтори тисячі років колеса у шумерській цивілізації? А чи знали ви, що інь та янь – це не китайські символи? Адже ще раніше вони зустрічалися на посуді трипільців? Перший календар, до речі, теж був в наших пращурів! Дуже багато того, що було в культурі трипільців 7 тисяч років тому збереглося і в нас, їхніх пращурів. Аж гордість переповнює душу, коли дізнаєшся про таку свою історію. А який красивий дворик біля музею!
А ще нам показали цікавий міський парк з сучасними скульптурами – провідним з яких є ритуальна посудина для виклику дощу! А ще кілька цікавих каменів з богиням Лада, Дана та Зоря, каменем Мамая, трипільською тріадою, інь-янь. Цікаву екскурсію про історію Ржищева та парк провела нам старший науковий співробітник Людмила Бабенко. Одна із версій назви міста - польське слово ржеча (rzesza) — натовп». Інша версія каже, що поляни виощували жито, на той час це звучало «рожише»…
Отже знань і вражень отримали – масу. І хоч стомилися, але задоволені повернулися додому. Адже стільки дізнатися про такі б здавалося невеличкі міста навіть не думали. Все-таки вкотре переконуємося, що кожне невелике місто чи село мають цікаву і багату історичну спадщину. Просто треба не лінуватися мандрувати, тобто «вийти на нову вулицю». І ніколи не буде «не на часі» вивчати історію рідного краю, яку так хоче спотворити й вкрасти наш ворог.
Фотогалерея "Академісти відвідали з екскурсіями Ржищів та Кагарлик"