Яскраво вишита хустина на плечах української дівчини
Як символ рідної країни, як прояв величі душі….
Члени клубу «Криниця життя» щосереди проводять заходи, спрямовані на згуртування колективу і духовне єднання членів нашого клубу. Кожен захід має бути цікавим, тому до підготовки та проведення намагаємося залучати максимальну кількість одноклубників.
Нинішньої осені в клубі «Криниця життя» осінні похмурі дні були веселими і яскравими. Це і «Зустріч друзів», «Літа людині не завада», і з грузинською поетесою Беллою Кукуладзе, і Свято Осені.
Та вечір «БЕРЕГИНЕ МОЯ, УКРАЇНСЬКА ХУСТКО!» перевершив усі попередні.
Нашу світлицю прикрашали десятки різнокольорових хусток. Вони були на вікнах, на стінах, на стендах, на столах і, звичайно, на плечах жінок. Одягнули хустини не лише учасниці концерту, а й усі до одної відвідувачки клубу.
Наша рідна Україна — це край, де почалося наше життя, тут жили наші прадіди, тут корінь українського народу, який сягає в глибину століть. Ми українці, а значить, маємо знати свою історію, розвивати культуру, традиції, любити свій народ, а це значить шанувати мамину пісню, що вчила добра і ласки, пам'ятати батьківську хату, бабусину скриню, з трепетом брати в руки речі, які в ній є, і берегти їх як найціннішу реліквію.
Здавна зберігає наш народ пам'ять про хустину як про давній символ. Хустка — перша ознака одягу жінки — була широко розповсюджена по всій Україні. А способи її пов'язання були різними.
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо райдуги на ній...
Мов берегиня вроди, хустка
Здавен у нашій стороні.
Всі жінки клубу показали, як зав’язували хустки в різних областях.
На Київщині кінці хустки зав'язували навколо шиї та на потилиці.
У північних районах хустину пов'язували під підборіддям, а кінці — на маківці.
На Лівобережжі згорнутою хусткою обвивали голову так, щоб тім'я залишалося відкритим. Кінці з'єднувалися у вузол попереду і стирчали «ріжками». Іноді зверху накладалася ще одна хустка.
На півдні України модно було одним кінцем хустки обмотувати шию, а інший вільно звисав на грудях.
На Луганщині хустку зав'язували ззаду, під косою, залишаючи шию відкритою, або під підборіддям, щоб кінці вільно звисали попереду.
А скільки чудових традицій та обрядів пов'язано з хустиною! У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована скриня мала повнитися хустками. Їх дбайливо оберігали й неодмінно показували гостям і сусідам:
Я не панна — я господиня,
У мене хусток повная скриня!
Українські хустки бувають різного кольору і з різними візерунками, квітчасті та з геометричним орнаментом.
Про хустки складали пісні в різних країнах. Популярній в роки Великої Вітчизняної війни пісні «Синий платочек» скоро виповниться 72 роки. Написана 1942 року, вона так швидко поширилась і в тилу, і на фронті, що не було, мабуть, жодної людини, яка б не знала й не співала її. Хустка від коханої, дружини, матері була для бійців на фронті, там, на передовій, часточкою їх мирного життя, за повернення якого вони боролися до останнього подиху. Сучасні пісні, які прозвучали на цьому святі: «Тернова хустина», «Мамина хустка», «Їхав козак на війноньку», жартівлива українська пісня «Хусточка» тощо.
У нашім роді, в нашім народі
Доля і хустка тернові завжди.
Кульмінацією нашого свята був виступ студентів із коледжу «Сервісу та дизайну» в рамках проекту «Єдність поколінь». Театр моди продемонстрував сукні з використанням елементів українських хусток.
З покоління в покоління, як найдорогоцінніший спадок, наші предки передавали духовні набутки - тужливу думу, задушевну пісню, іскрометний гумор, вишиту сорочку чи хустку. У тих фольклорних перлинах і предметах ужитку були закодовані сакральні знаки й символи, що служили своєрідними оберегами не тільки роду, а й усього вкраїнського народу.
Вірш «Хустка тернова»
Автор Ольга Устілова
Слово – до слова: основа.
Квітка – до квітки: весна.
Слухає вечір нашу розмову
Ту, що на світі – одна...
Доня питає, серденько крає:
- Чом називається так?
Відповідаю, ніби зітхаю:
- Долі тернової знак!
Доня cміється. Очі, мов зорі.
Доня не знає про те:
Скільки тернові бачили горя,
Як безнадійно терен цвіте.
...Рік тридцять третій:
Клятий, холодний...
З голоду пухне село.
Вже моя мати встати не годна –
Смерть опустила крило.
Бабця не плачуть, тільки зітхають.
Хустку – єдине добро –
У Могилеві-Подільськім зміняють.
Боже, як вдало: на жита відро!
Потім робили, хустку купили.
Та почалася війна,
Й разу на свято її не оділи, -
В скрині лежала вона.
...Рік сорок шостий:
Жити непросто після тяжкої війни.
Ходить і ходить непроханим гостем
Батькоубитий у маминісни.
Бабця не плачуть, тільки зітхають –
Серце за дочку болить.
У Могилеві-Подільськім хустку зміняють.
Боже, як бабці на обмін щастить!
Потім робили, хустку купили.
Я пам’ятаю той день:
Бабця купили, мама оділи,
Я доторкнулась лишень.
Доня сміється. Очі, як зорі.
Світ мій при згадці ожив.
Доня кепкує: „ Довго говориш!
Значення слова – скажи!”
- Вибач! Не знаю! Хустка ця в моді.
Значень від слова інших не жди:
В нашому роді, в нашім народі
Доля і хустка – тернові завжди!
Подаруй мені, мамо, хустину
Із червоним, як мак, бережком,
Запишаюся в ній, як дитина,
Як калина під білим cніжком.
Та хустина мені нагадає,
Як і ти молодою була,
І від років вона не линяє,
Тільки юність твою узяла.
Посивіло волосся в матусі.
І у зморшках вже стало чоло,
А от хустка лишилася й досі,
І на ній все цвіте, що було.
Квіточки про любов пам’ятають,
Як купив ту хустину татусь
І як маму любив, вони знають...
Та заплакала мама чомусь.
Не цурайтесь хустинок, дівчата,
Що ж ви носите тільки шапки?
На хустки Україна багата,
І цвітуть ще на них бережки.
