Є такий багаж, який не треба носити. Це знання! І от за ними – легкими, цікавими, захоплюючими – клуб «Сузір’я» вирушив до Богуслава, рідного брата нашої Білої Церкви. Адже обидва міста заснував князь Ярослав Мудрий у 1032 році, обидва стоять на річці Рось і мають схожу історію. Схожу, але не ідентичну, бо міста, як і люди, мають кожен свою долю.
3 липня нам провела цікаву та змістовну екскурсію богуславка Олена Пузатко. Родину Євгенія та Олени Пузатко наші академісти знають ще з попереднього візиту клубу «Водограй» до цього славного та затишного міста. Подружжя з такою любов’ю розповідають про рідний край – не лише про Богуслав, а й про цікавинки довколишніх сіл, що складається враження, ніби вони діляться досягненнями власних дітей. Кожен куточок міста вивчили досконало. До того ж саме місто, попри невеличку кількість населення (16-17 000 осіб) відкритий до туристів. У місті діє кілька музеїв. Сьогодні академісти встигли відвідати Музей історії Богуславщини, музей-садибу Марко Вовчок, побувати поруч з Музеєм народних промислів «Кам’яниця», відвідати Свято-Миколаївський чоловічий монастир ПЦУ та подивитися на пам’ятник природи – Богуславське гранітне оголення.
А розпочали академісти своє знайомство з містом біля пам’ятника легендарній Марусі Богуславці. Стоїть пам’ятник на гранітному острові. Вдалині височіє церква, міст, який сполучає два береги. Тут ми не лише пригадали легенду про цю знамениту українку, а й дізналися, що Богуслав розкинувся на трьох горах: Лобунка, Замкова та Бублейна.
А затим вирушили до хати, де мешкала фатальна жінка, «росіянка за походження – українка за покликанням», «мовчазна богиня на сухому хлібі», жінка, яка возвеличила українське слово так, що її твори вчать навіть у Франції до сьогодні. Так, ми завітали в музей-садибу Марко Вовчок. Музей просто унікальний. Його сорок років тому створив спільно з місцевими однодумцями внук письменниці та перекладачки. Меблі не її, всі зібрані з довколишніх хат, причому не бідних людей. Але оригінальними є її листи, фотографії, спогади про неї. Біографія цієї унікальної жінки така, що вона ніби прожила життя за кількох людей. Дуже цікаво про неї нам розповіла працівниця музею Людмила Халюта.
Далі наш шлях пролягав до старої частини міста. Побачили найстарішу будівлю – кам’яницю, споруджену ще в 1726 році. Спершу тут була митниця, потім хедер, у часи Другої світової – гестапо, у радянські – музей комсомольської слави, а нині – Музей народних промислів. Всередину зайти та попрацювати за ткацьким верстатом ми не змогли, бо мали обмаль часу. Адже нам ще треба було послухати розповіді про засновника міста князя Ярослава Мудрого, почути спогади Шолом-Алейхема та Нечуя-Левицького по богуславський ярмарок, який донині працює по тому ж графіку, що встановив волинський воєвода Януш Острозький у 1591 році! Тож приїздіть на богуславський ярмарок в середу, п’ятницю та неділю. У суботу – не працюють, адже в місті була велика єврейська община, в по суботам у них – шабат. Колись Богуслав був великим торгівельним центром, на рік там проводилося 8 великих ярмарків. На цей ярмарок малим Тарас Шевченко привозив з родичами продавати сливи! Саме тут, у Богуславі, майбутній Кобзар познайомився з Іваном Сошенком і навіть відбив у нього дівчину!
А ще нам Олена Пузатко показала красивий будинок 1887 року – це колишній маєток купця Покраса, який на початку ХХ століття став власником Богуславської суконної фабрики. На місці цього маєтку був інший і саме в ньому народився автор «Дванадцяти стільців» Ілля Ільф. Далі ми помандрували до Музею історії Богуславщини. Унікальний музей. Потрапивши всередину, ніби занурюєшся в різні епохи. Пізнавальну екскурсію нам провела науковий співробітник музею Ірина Линенко.
А попереду нас чекала богуславська «Яма». Так місцеві називають пляж в каньйоні Богуславського гранітного оголення. Вік цих каменів – 2 мільярди років! Скелі із червоного й сірого граніту здіймаються у висоту на 10–12 метрів і формують каньйон 1,5 кілометри завдовжки. На пляж нам спуститися, на жаль, не вдалося, оскільки ремонтували місток на острів, але з висоти оглядового майданчика та з підвісного «Моста закоханих» ми сповна оцінили неймовірні пейзажі.
Останньою нашою зупинкою став Свято-Миколаївський монастир, заснований у другій половині XVI століття. Монастир пережив багато гонінь та руйнувань, але з настанням незалежності України відновив свою роботу. З висоти гори, на якій розташований монастир, відкривається чудовий вигляд на весь Богуслав. І у цьому місці сили ми загадали собі, щоб скоріше здолати новітню монголо-татарську орду та спільно з містом-побратимом відзначити тисячоліття від заснування наших прекрасних міст на Пороссі!
І хоч академісти добряче втомилися, зморилися від спеки, але з гарними думками, зарядом енергії та усмішками вирушили додому. Щиро дякуємо усім богуславським екскурсоводам, які залюблені в своє місто та так майстерно розповіли нам про його видатні, героїчні, цікаві сторінки історії.