Люсія Ковалінська,
Лариса Бондарчук
«Знов білим цвітом вкрилися сади,
І знов приходить свято Перемоги…»
Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Не став виключенням і цей рік. 6 травня члени клубу «Криниця життя» зібралися на своє святкове засідання.
Можна по- різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Усе далі відходить від нас та далека, жахлива війна, яка принесла стільки горя на українську землю. Але не щезне в пам’яті людській великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами.
За 69 мирних років народилися нові покоління людей. Але кожне нове покоління дивиться на минуле очима свого часу. Наше покоління останнє, яке бачить живих ветеранів. Для наших онуків та правнуків це буде лише інформація з підручників історії. Утім, такі події єднають усіх, з роками набуваючи ще більшої ваги…
Ми не повинні, не маємо права забути те,що відбулося 73-69 років тому: якою ціною завойовано мир, чому нам пощастило народитися вільними людьми,кому ми повинні дякувати за це… Велика вдячність усім, хто кував Перемогу, пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя .Тож пам’ятаймо про все і про всіх!
Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуто». Тому перший акцент ми зробили на вірші „Пам’ятайте”, з яким звернулася до публіки ліквідатор аварії на Чорнобильській АЄС Паламаренко Віра Степанівна:
Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,
Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.
Пам’ятайте про тих, що згоріли, як зорі,-
Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.
Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,
Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.
Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...
Не менше горя зазнали і діти війни… Дуже сильно постраждалипід час війнидіти, їхдитинство закінчилося 22 червня 1941 року, а точніше з того самого дня, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. У них відібрали не тільки дім, хліб, материнську ласку, їх залишили без Батьківщини і волі.
34 дитини війни відвідують клуб «Криниця життя». Усі вони зустріли війну у різному віці: хтось зовсім маленьким, а хтось підлітком, хтось був на порозі юнацтва. Війна застала їх у великих містах і маленьких селах, вдома і в гостях у бабусі, у піонерських таборах, на передньому краї та у глибокому тилу. Дітям довелося важко працювати разом із дорослими в колгоспах, на заводах і фабриках, в тилу ворога, на сході, куди радянська влада евакуювала підприємства, що працювали для фронту. Всі діти війни нашого клубу одержали подарунки, які вручила їм куратор клубу Тетяна Анатоліївна зі словами глибокої вдячності та поваги.
Ансамбль клубу виконав пісні «Альоша», «Діти війни», «Степом».
Діти війни : Гольцева Л.А., Бондарчук В.М., Боровик М.Т., Крикун О.Ю., Побережець О.А., Смірнова Н.П., Ярошенко А.Я. поділилися спогадами про своє тяжке дитинство у формі літературного монтажу «Нас няньчила війна».
Діти війни…Вони її не просто пережили. Вони вистраждали голод та холод. Вони зводили із руїн дитячими руками нові домівки та будівлі соціального призначення. Вони засівали поля та, долаючи втому, працювали біля станка. Вони відбудовували рідний край. І за це їм велика пошана.
Згадали ми і про жінок. І хоча у війни не жіноче обличчя… Але скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.
А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували поранених, забезпечували зв’язок із великою землею і часто гинули, не промовивши жодного слова в руках фашистських катів.
А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. А що може виміряти материнське горе, її сльози… З великою вдячністю згадалими й солдатських вдов.
На честь усіх загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, на честь загиблих у наш мирний час під час останніх подій в Україні була оголошена хвилина мовчання.
З хвилюванням та тремтінням в голосі діти війни та народжені у післявоєнний час читали вірші «Про матір», «Жди меня», « Старенька мати йде до свого сина…».
Солісти: Боровик М. Т., Чайка Е.А., Осіпова О.І., Белькевич В.Я., Чорна Р.Г., Войченко Л.Ф. виконали пісні воєнного часу «Журавлі», «Нам нужна одна победа», «День Победы», «За того парня». Особливе почуття печалі, гордості, пошани викликала пісня «Вальс над Россю» - про тяжку долю жінок у виконанні дітей війни Гавриш М.Г., Гольцевої Л.А. та Ярошенко А.Я. за підтримкою усіх присутніх на святі.
Дорогою ціною дісталася нам перемога. На територіїУкраїни в руїни та згарища перетворили фашисти 114 міст і 28 тисяч сіл.
Ми не повинні, не маємо права забути те, що відбулося 69 років тому. Пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя. Тож пам’ятаймо про все і про всіх!
«Война закончилась. И пушки замолчали.
И годы сгладили великую беду.
И мы живем. И мы опять весну встречаем,
Встречаем День Победы – лучший день в году»…
В Украине сейчас неспокойно,
Но мы верим в цветенье весны.
Не нужны нам «звездные войны»,
Пусть нам снятся звездные сны!
