Олена Ткач
Чимало заходів відбулося в Академії пенсіонерів на честь 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка: конкурси, вікторини, брейн-ринги, святкові концерти, літературні вечори тощо. Гортали сторінку за сторінкою невмирущого «Кобзаря», читали спогади про видатного українця й не припиняли дивуватися його прагненню свободи, любові до України й обездолених земляків своїх – «малих отих рабів німих», яких він возвеличив, поставивши на сторожі коло них безсмертне Слово!
Незабутнім став і захід, якому справедливо можна надати статус міського, - Шевченківський поетичний марафон. У ньому, поряд із представниками майже всіх клубів Академії пенсіонерів, узяли активну участь учні Державного ліцею, Білоцерківського колегіуму, БЗШ № 3, 4, 15, 17, вихованці ДНЗ № 6, 28.
Та особливо запам’яталася літнім людям із клубів «Промінь надії», «Любисток», «Калина», «Пролісок», «Надія» поїздка до Канева. Коли в автобусі я запропонувала підняти руки тим, хто вперше в житті їде до Тараса, мене здивувала відповідь наших академістів: майже 80% зізналися, що прямують до Канева вперше в житті.
Спочатку група подолала 392 сходинки, аби дістатися на Чернечу гору до могили великого українця. Останні кроки - і ось праворуч «реве ревучий», навкруги – «лани широкополі», мальовничі краєвиди, а прямо перед нами – батько Тарас, який дивиться з височини і не дорікає, а швидше пригортає суворо-вимогливим поглядом кожного, хто підняв до нього своє обличчя.
Поклавши квіти до пам’ятника, ушанувавши світлу пам'ять поета, групи академістів завітали до музею, де з вуст досвідчених екскурсоводів вкотре почули про дитинство Шевченка, період його становлення, заслання, смерть у Петербурзі, перепоховання в Україні.
У музеї, який до 2010-го (7 років поспіль) був на реконструкції, вже в першій оглядовій залі лежить великий «наріжний» камінь як символ початку української світобудови. Наріжний камінь для суспільства – це основа життя, місце єднання духовного й земного; а для українського народу Т.Шевченко – той-таки наріжний камінь нації, Святая Святих, від якого й почалося усвідомлення власного «Я» великого європейського народу, боротьба за волю, незалежність, від якого бере початок сьогоднішня спільна молитва за кращу долю.
Розпочали академісти екскурсію із галереї під назвою «Віч-на-віч із поетом», яка зібрала репродукції всіх автопортретів Тараса Шевченка. Який Він, дійсно, на них різний: ще в 1843 світяться очі щастям і очікуванням майбутніх звершень, а вже з портрета 1959-го року дивиться на нас хворий і змучений випробуваннями долі старий чолов’яга.
Тут рушник, який особисто вишила Леся Українка і привезла цей подарунок на могилу Шевченка як знак шани і високої поваги до пророка й Учителя… Тут і весільний рушник, вишитий нареченою Тараса Григоровича Ликерою Полусмак. Вона, як відомо, шкодувала, що не судилося стати його дружиною, але зуміла втілити на полотні його мрію про весільний рушник із червоними півнями. Частенько приїздила до Шевченка на Чернечу гору, хотіла, аби її поховали біля Шевченка, проте знову не судилося…
А ще мене особисто здивувала фраза екскурсовода про те, що їй дивно бачити таку кількість (приїжджало аж 105 осіб!) літніх людей, українців, гостей із сусідньої області, які завітали до Шевченка на Чернечу гору. Жінка додала потім, бо побачила з виразів наших облич, що ми не зрозуміли її думки: «Мені не дивно бачити ватаги школярів, студентів та іноземців, які звідусюди прибувають сюди, знаходячи фінансові можливості… А ось українські пенсіонери приїжджають досить рідко».
Наступна зупинка нашої мандрівки – центр Канева, Успенський собор, у якому в 1861 році дві доби поспіль стояла домовина з тілом Т. Шевченка, тут його відспівували перед тим, як перепоховати відповідно до заповіту, і молилися за упокій душі поета.