7 жовтня у клубі «Вікторія» відбувся цікавий інформативний захід. Ніна Скоробагатько та Валентина Бадзюх підготували своїм колежанкам розповідь про двох Дмитрів.
Але спершу академісти від щирого серця привітали працівників центральної книгозбірні, де багато років поспіль збирається клуб «Вікторія» з минулим Всеукраїнським днем бібліотек. Академістки підготували дуже гарне звернення з віршами та віншуваннями, а також подарували вазон і торт.
А що це за такі два Дмитра, про яких вирішили розповісти пані Ніна та пані Валентина?
Мова йде про відомого українського співака Дмитра Гнатюка та не менш відомого українського поета Дмитра Павличка. Їхні біографії напрочуд схожі, а все своє творче життя два геніальних сини України співпрацювали.
Так, Дмитро Павличко написав пісню «Два кольори», а першим її виконавцем став Дмитро Гнатюк на початку 1960-х років.
Обоє родилися на українській землі, але на той час у складі інших держав. Дмитро Гнатюк - в селі Мамаївці (нині Кіцманського району Чернівецької області), що тоді входило до складу Румунського королівства в селянській родині. У родині було шестеро дітей.
Дмитро Павличко народився в селянській багатодітній родині в селі Стопчатів, на той час Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка (анексована Польщею ЗУНР); нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна.
Обоє втратили старших братів. Брата Гнатюка стратили совєти, звинувативши його в шпіонажі. Брата Павличка – убили німці, бо він перебував у школі старшин УПА в Карпатах.
Обоє талановитих українців тяжко торували свій шлях в мистецтві та на літературній ниві. Були переслідувані НКВД.
Тож послухати і пригадати біографії цих двох без перебільшення українських зірок було дуже цікаво. А на завершення лунала пісня у виконанні Дмитра Гнатюка «Два кольори».
До того ж Наталія Ліченко пригадала як Дмитро Гнатюк приїздив у наш ПК «Росава» з концертом, а Людмила Тарасюк розповіла про один дуже цікавий випадок з роботи Дмитра Гнатюка в Київському театрі опери та балету.
За вікном вже повноправно господарювала осінь, насупившись хмарами і кружляючи жовтим листям, а у затишній світлиці центральної бібліотеки українці пригадували своїх видатних пращурів. Було б добре, якби таку спрагу до знань і поваги до нашої культури мали б більше нинішніх громадян держави, замість того, щоб знічев’я «залипати» у соцмережах.