Осінні подорожі не менш приємні та романтичні, ніж літні. Вони можуть стати значно пізнавальнішими, тому що думки про садово-городні роботи в осінню пору вже не заважають. Головне обрати доступний, цікавий та інформаційнонасичений маршрут. Прохолодний і дощовий осінній день, яким виявилося 23 вересня 2014 року, перетворився для членів клубу «Серпанок» Академії пенсіонерів у захоплюючу мандрівку таємними і призабутими закапелками Білоцерківщини.
Храми міст обласного значення варті окремої оповіді, бо оповиті легендами і величні історією. Але водночас так мало відомо широкому загалові про старовинні церкви Білоцерківського району, ті місцеві святині, що пережили руйнівні часи революцій і війн і нині очищують душі мирян своєю намоленою поколіннями святістю. Сама назва Білоцерківського району нерозривно пов’язана з християнством, поширенням віри православної – край білостінного храму, землі, що їх охороняє Святий Юрій… Тому перша зупинка нашого маршруту у селі Шкарівка, біля церкви Зішестя Святого Духа. Мало в Україні місць, де б давні зодчі так повноцінно використали дарований Творцем ландшафт і настільки вдало вписали в село образ храму. Гора, ставок, хатки — здавалося б, сотні разів бачений антураж, а душу огортає такий щем за чимось непоправно втраченим, якого не було і в сповненій гостротою відчуттів молодості… На порозі храму академістів, озброєних парасольками і дощовиками, зустрічає настоятель храму протоієрей Михаїл Семченко (до речі, рідний брат академістки нашого клубу), минає хвилина і стовпи золотого світла від чудових старовинних ікон давнього іконостасу храму зігрівають невидимим теплом.
Історичнадовідка. Згідно з архівними даними, у 1706 р. в селіШкарівкабулозбудовано та освячено Святодухівськуцеркву. Цебуллаєдина на всю Київську область двокупольна церква, яка проіснувала до середини ХVІІІ ст. У 1756 р. замістьнеїбулазбудованатрикупольнадерев’янацерква. За часів Київської Русі тут існував монастир із підземними печерами (один із підземних ходів вів до самої Церкви святої рівноапостольної Марії Магдалини), а також була заміська резиденція Юр’ївських єпископів ХІ-ХІІІст. Шкарівська парафія мала доситьшироку географію.
Так, щороку із Шкарівського храму надсилались кошти на прикрашення найбільшої святині православного світу – Гробу Господнього в Єрусалимі. Цікаво, що в Шкарівці в 1910-1917 р.р. служив о. Григорій, який не тільки правив у церкві, але був ще й директором школи. У роки радянської влади почалося переслідування тих селян, які відвідували церкву. Священникам забороняли проводити обряди і таїнства. Парафіяльні священники змінювалися по кілька на рік. У 1930 р. Церква булла розграбована, з неї зняли дзвони. У 1932 р. Булла зруйнована дзвіниця і частина церкви. Із цих матеріалів було побудовано дві колгоспні комори, а в храмі було заборонено проводити богослужіння. Приміщення церкви було пристосовано підскладські приміщення. Храм знову був відкритий для богослужіння лише в 1945 році. Церква діяла і при радянській владі, тоді ж на неї почепили чавунну табличку Ради Міністрів УРСР: «Пам’ятка архітектури. Охороняється державою. Пошкодження карається законом». Утім начиння і книжки й тоді палили або ж розкрадали й перепродували. За словами настоятеля храму отця Михаїла, років 20 тому церкву пограбували — винесли кільканадцять старовинних ікон. Своїми коштами ремонтуємо, — розповідає отець Михаїл. Раніше глиною мазали й білили. А ми оббили дошками й пофарбували». У вівтарі розпис місцевого художника у старовинному стилі. На подвір’ї нещодавно вибудували дзвіницю. На сьогоднішній день церквадосить проста і маєлише одну баню, але, незважаючи на це, вона є зразкомдерев’яноїархітектуриПравобережжя і пам’яткоюнаціональногозначення. І цедоволіоб’єктивно, адже таких споруд на Київщині більше немає».
А завершили відвідування храму загальною молитвою за Україну, мир і спокій, яку повторювали разом за священиком Михаїлом, з вірою, що вона буде неодміннопочута Господом.
Пункт призначення №2 нашої подорожі - кінний клуб "ImperialHorseClub", змусив академістів повністю забути про негоду і поринути у чарівний світ, світ, де збуваються дитячі мрії, які ми втрачаємо з віком. Дорослішаючи, ми забуваємо такі слова, як "казка" і "мрія". Буденність придушує нашу душевність. Вона рубає нам наші крила, і лише найстійкіші можуть уникнути леза її сокири.
"ImperialHorseClub"- це колектив професіоналів, готових поділитися своїм досвідом; це здорові, доглянуті коні для вершників різного рівня; це простора чиста стайня; це критий манеж для їзди в будь-яку погоду! Кінний спорт здобуває все більше і більше прихильників, а верхова їзда стає одним із найпопулярніших і найпрестижних видів відпочинку, яким можуть займатися люди будь-якого віку, вона має оздоровчий вплив на організм людини, в тому числі на його перевантажену стресами психіку.
Багато людей хочутьдолучитися до цьогозаняття, але не знають, з чогопочати.Саме у клубі можнаотримати емоції і драйв від катання верхи на конях, задоволення від екскурсії територієюклубу, погодувати коней та просто насолодитися красою величних тварин. Адже коні - це дивовижні тварини:спілкування з ними приносить користьпсихічномуздоров'ю, піднімаєнастрій, даруєвідчуттярадості,знімаєстрес і нервовунапругу, але найголовніше — цепозитивнийемоційний заряд від них.
