«Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все», - співається в українській народній пісні. Клуб Академії пенсіонерів «Пролісок» згоден з цими словами на всі 100%, а тому вирішив на власні очі побачити поля тюльпанів у Добропарку. Ідея поїхати туди належить академістці клубу Ользі Момотюк, яка й «підбила» подруг вперше відвідати такий чудовий парк в с. Мотижин, що під Києвом.
Парк дійсно вартий уваги! Яких там тільки немає квіткових композицій з декоративних чагарників та квітів. Звісно ж, всіх у перше чергу як магнітом тягло до тюльпанів. Але поки йшли, по дорозі сфотографувалися на самшитовій долині, до якого прокладений місточок з різьбленими перилами, походили по лабіринту із високих грабових кущів, побачили переправу на плотах, озеро «Моне», долину «Тоскана», зелену альтанку, посиділи біля Левів Незламності. Також академісти нафотографувалися досхочу біля великодніх писанок на тюльпановому полі та центральній площі. Площа парку немаленька, тож обійти всі куточки навіть за дві години виявилося важкувато. Тим більше, що це не єдине місце, яке задумали відвідувати академісти.
Наступна екскурсійна зупинка була в етнографічному комплексі «Українське село», що поруч із с. Бузова. Це місце академістам сподобалося ще більше. Адже під тінистими деревами розташувалося безліч різних цікавих об’єктів. Тут можна поїсти страви української кухні або перекусити власними бутербродами, а затим помилуватися традиційними українськими хатами з різних куточків нашої держави. Вік перевезених сюди хат чималий – більшість датовано серединою 19 століття. А створив цей комплекс народний депутат Володимир Бондаренко у 2007 році на місці, де на нього був скоєний замах. Спершу збудував дерев’яний храм Святого Димитрія Солунського, нині він належить Православній церкві України. Поруч з ним розбитий яблуневий садок, виросли чималі туї. Поруч з храмом стоять лави. І так тут затишно, що хочеться побути якомога довше. Академісти так описали це місце: наче в раю побували. Окрім стародавніх хатинок є ще чимало цікавих куточків: зоопарк, невеличкий ставок із чорними та білими лебедями, водоспад, скульптура синьої корови, майстерні (дерев’яної дитячої іграшки, ковальня, гончарня, пекарня, сувенірна лавка).
Ось така була мандрівка. Терапія природою – найкраще й найприємніше лікування. Щоправда, час від часу ми поверталися до реалій сьогодення. Адже проїздили через Бучанський та Макарівський райони і сліди окупантів до сих пір видно. Згорілі будинки, посічені огорожі, ворота, стіни, обгорілий і заржавілий каркас легкової автівки… Ці німі свідки страшних днів, коли тут точилися бої, нагадують кожному із нас якою ціною українці виборюють право на мирне життя. На можливість просто радіти небу, пташці, квітці, всьому тому, що окриляє українську душу на пісню. Можливо, якби наш одвічний ворог умів радіти оточуючому світу, то і війни б не було. Щиро дякуємо нашим воїнам за можливість бачити цей прекрасний божий світ!