Дивися на мене і роби, як я. Саме під таким неофіційним девізом на території мальовничого дендропарку «Олександрія» відбулася щорічна зустріч членів міського товариства інвалідів «Фенікс». За традицією розпочали її з екскурсії, яка дала змогу послухати розповіді про легендарний парк та досхочу насолодитися природою. Потім усі гуртом зібралися за святковим столом, аби привітати іменинників товариства й просто поспілкуватися, радіючи й одне одному, і чудовій літній днині.
Голова правління МТІ «Фенікс» Ніна Петрівна Карпович, яка виступила ведучою зустрічі, висловила найщирішу вдячність Благодійному фонду Костянтина Єфименка (директор – Олена Ткач), за підтримки якого уже шостий рік поспіль відбувається подібний захід, а також відмітила, що цьогоріч товариству виповнюється 26 років і воно має свої численні здобутки в різних сферах життя.
Основна заслуга в цьому – членів правління МТІ «Фенікс», або, як ще вони себе називають, бойової команди: Лариси Бодні, Тамари Хриптієвської, Корнія Курча, Петра Велічука та очільниці громадської організації Ніни Карпович.
Передусім, МТІ «Фенікс» пишається досягненнями своїх спортсменів, таких як Сергій Дьяков, Володимир Крамаренко, Володимир Думанський, Сергій Загорулько, Ольга Єсіна. А в травні цього року члени товариства «Фенікс» підкорили ще одну спортивну стихію – взяли участь в авторалі з ручним керуванням машини.
«Ви б бачили, як світилися очі учасників! – захоплено пригадує Ніна Петрівна. – Вони були різного віку – від 25 до 82 років, із захворюваннями різних нозологій. Змагання зібрали до участі майже 90 спортсменів, які змагалися в складі 32 екіпажів під керуванням Олега Іваненка із Броварів. Узявши старт із Києва, учасники проїхали через Боярку, Бровари та повернулися до Києва. Це люди не з обмеженими можливостями, а люди на крилах, адже їм вдається не тільки самим ініціювати заходи, але й давати гідний приклад іншим!»
Члени товариства не лишають поза увагою здобутки незабутньої й талановитої білоцерківської поетеси Ніни Опанасенко, пам’ять про яку вшанували під час зустрічі. Розповідаючи про життєвий та творчий шлях поетеси, Ніна Карпович згадала, що за творчий доробок Ніна Опанасенко була удостоєна Білоцерківської міської літературної премії ім. І.Нечуя-Левицького, Київської обласної молодіжної премії ім. О.Бойченка, премії Григорія Косинки. Її творчі досягнення були оцінені міжнародною пам’ятною медаллю – тим, хто переборов долю. Також наша землячка була удостоєна ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня із занесенням її імені до Золотого фонду Білої Церкви.
«Вона не скорилася тяжкій хворобі й писала про людей мужніх, здатних долати суворі труднощі життя, про зв’язок людини з природою, про натхнення й уміння дарувати людям тепло душі, - відмітила Ніна Петрівна. – Її знали в усіх куточках України та колишнього Союзу, адже вона постійно отримувала листи вдячності за світло поезії, за тепло душі, завжди раділа взаєморозумінню. Вірші Ніни виходили як у республіканській, так і місцевій пресі. Безумовно, вона була, є і залишатиметься прикладом для всіх нас».
Потім пролунала поезія Ніни Опанасенко, і натхнені її красою учасники зустрічі виступили й зі своїми творчими дарунками.
Пролунали пісні у виконанні представників клубу «Усмішка» Академії пенсіонерів Благодійного фонду Костянтина Єфименка – родини Таскіри та Володимира Максюти, а також члена МТІ «Фенікс» Володимира Думанського, під акомпанемент гітари якого заспівали чимало душевних пісень про все найкраще, що є в житті, - любов, Батьківщину, друзів…
Хором був виконаний і гімн товариства «Фенікс», життєствердні рядки якого виражають не тільки кредо діяльності товариства, а й сенс самого життя: «Ми кожен раз з колін встаємо, щоби піднявшись, знову далі йти…»
Кілька годин зустрічі пробігли непомітно, залишивши приємні спогади, невеличкі подарунки, якими привітали всіх іменинників, та пам’ятні фотокадри.
«Такі заходи окриляють людей, а особливо людей з особливими потребами, – ділиться враженнями від зустрічі Ніна Петрівна. – І ми, як той птах Фенікс, ніби народжуємося заново, набираємося нових сил та енергії, яких вистачить аж до нової такої зустрічі, яка відбудеться в наступному році, а якщо дасть Бог, то й раніше…»