Євгеній Дорош,
куратор клубу «Сузір’я»
У дворі – матіола і м’ята,
І хоч скільки часу не мине,
Хата біла моя, біла хата,
Завжди кличеш до себе мене!
І які б не були лихоліття,
У якій би не був стороні,
Мальв дитинства розквітлих суцвіття
Не забути ніколи мені…
Лад у хаті розмірений, звичний,
Скриня, покуть і рідний поріг,
Хліба свіжого запах закличний –
Хата біла – то мій оберіг!
Оберіг, який завжди зі мною,
У яких би не був я краях,
Підпира мене хата стіною
У нелегких життєвих боях…
Хата біла моя, біла хата,
Повертаю до тебе не раз:
У дворі – матіола і м’ята,
А на тині цвіт мальв не погас.
І хоч скільки часу не мине,
Хата біла моя, біла хата,
Завжди кличеш до себе мене!
І які б не були лихоліття,
У якій би не був стороні,
Мальв дитинства розквітлих суцвіття
Не забути ніколи мені…
Лад у хаті розмірений, звичний,
Скриня, покуть і рідний поріг,
Хліба свіжого запах закличний –
Хата біла – то мій оберіг!
Оберіг, який завжди зі мною,
У яких би не був я краях,
Підпира мене хата стіною
У нелегких життєвих боях…
Хата біла моя, біла хата,
Повертаю до тебе не раз:
У дворі – матіола і м’ята,
А на тині цвіт мальв не погас.
Такі, а може дещо інші, але зворушливі і щирі рядки могли бути написані після відвідин Національного музею народної архітектури та побуту України, що отримав народну назву – «Музей в Пирогово». Саме туди погожої осінньої пори у вихідний день вирушили представники клубу «Сузір’я» Академії пенсіонерів разом із академістами клубів «Діамант» та «Криниця життя».
І ось уже перед очима зразки архітектури та побуту наших предків. Тут представлені будівлі з найрізноманітніших куточків України. Очі розбігаються, бо все хочеться побачити, а кожний ансамбль, починаючи від тину і закінчуючи різьбленням над воротами, – різний. Багато цікавого, оригінального можна зустріти в будівництві та облаштуванні житла українців.
Ловиш себе на думці, що навіть той, хто вважає себе «корінним» жителем міста, почувається тут невимушено і піднесено – так, неначе завітав до милої серцю сторони. І це зрозуміло: образ української хати не раз відтворювали художники та поети, співаки та режисери. А те, що поряд стоять вітряки, ген з-за дерев виглядає маківка церкви, а над колодязем похилився дерев’яний журавель, тільки додає картині цілісності, ніби дійсно вчені вигадали машину часу, а ми нею скористалися…
Повертаємося додому повні вражень. Веземо в фотоапаратах світлини, в кишенях – сувеніри, на вустах – красномовні описи побаченого для наших рідних та близьких, а в серцях – бажання побувати в Пирогово ще й в інші пори року.
