Ольга Денисюк,
член клубу «Промінь надії»
З великою радістю і нетерпінням чекали академісти клубу «Промінь надії» на паломницьку подорож святими місцями м. Києва. Весняний день видався сонячним і теплим, легенький вітерець злегка погойдував молоде зелене листя на деревах.
Перше наше знайомство з архітектурною пам’яткою духовного відродження – Свято-Веденським монастирем, заснованим у 1878р. жіночою громадою, організатором якої була Матрона Єгорова. За свої кошти вона скупила цілий квартал нерухомості, де й облаштувала церкву, потім прийняла постриг з ім’ям Димитрія. У цій же церкві знаходиться її гробниця, до якої прихожани звертаються за зціленням. У храмі є чудотворна ікона «Презрі на смереніє» з відбитком лику Богородиці з немовлям на склі. З 1901 року Указом Синоду громаду перетворено на жіночий монастир. З 1930 р. будівля закрита, 142 черниці виселили. Восени 1941 р. відновлено діяльність монастиря, а в 1960 знову закрито керівництвом СРСР. З початком незалежності в Україні, в1992 р., монастир знову почав вести богослужіння, а з 1996 р. монастир став чоловічим, настоятелем храму обрано архімандрита Даміана.
Отець Михайло, богослужитель Спасо-Преображенського собору, зворушливо розповідав про ікони, час їх створення, про їхні чудоявлення, до яких щоденно звертаються прихожани за зціленням або по допомогу у вирішенні сімейних негараздів.
Наступною зупинкою нашого маршруту стала Києво-Печерська лавра – одна з найдревніших і найцінніших скарбниць Київської Русі. Численні покоління прочан із великою шаною прикладалися до її ікон, мощей святих, а також цілували землю, яку Божа Мати вибрала собі в уділ. Тільки подумати, що через чудесні знамення свого заступництва дев’ять із половиною століть Божий Промисел зберігав для нас Печерські монастирі, печери, храми як зриме втілення Царства Божого, їхню історію як невичерпну духовну скарбницю, нетлінні мощі Печерських подвижників як свідчення про святих воїнів-заступників Святої Київської Русі і православного народу, а печери, виконані ними, - як місце неперевершених духовних подвигів і славного упокою.
Лаврські печери – не тільки всесвітньо відомі пам’ятки підземної архітектури, а перш за все – невичерпний духовний скарб, де численні покоління православних християн знаходили і знаходять духовну розраду, зцілення й благодатну допомогу. В ближніх печерах знаходяться 72 почивших преподобних. Уперше печери згадуються в «Повісті минулих літ» преподобного Нестора Літописця ( поч.ХІІ ст.). Засновником Печерського монастиря літописець називає затвірника Іларіона - видатного подвижника і богослова, який був духовником Ярослава Мудрого.
У 1051 р. повертається з Афонської гори преподобний Антоній і поселяється в печері, пізніше до нього приєднується Феодосій. Коли ченців збільшилося, місця в печері не вистачало, вони збудували наземну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. У закладці фундаменту брали участь 4 зодчі, яких послала Цариця Небесна із Константинополя в Русь для будівництва Великої церкви і дала їм золота на три роки і сказала: « Я хочу в Києві (воздвигнуть) спорудити собі церкву, сама прийду в церкву і буду жить у ній».
В 1941р. в роки війни церкву знищили і була втрачена її святиня – ікона Успіння Пресвятої Богородиці, яка знаходилась над царськими вратами іконостаса.
Екскурсія наша продовжилась до храму у Феофанію. Упродовж дня багато питань задавали отцю Михайлу члени Академії пенсіонерів. Бо нас все цікавить, чому війна почалась і чому одні дуже багаті, а інші ледь-ледь кінці зводять. Із відповідей отця ми переконалися, що не хлібом єдиним живе людина, а перш за все потрібно думати про очищення душі, а не про матеріальні багатства: на той світ, нічого не забереш, а душу погубиш. Душа людини покликана бути Господнім домом, де живе сам Бог. Бог - Творець людської душі, і тому душа, яка живе без Бога, є душа безхозна, вона руйнується, наповнюється зловонієм, гріховною тьмою. Страстями і всяким безславієм. А щоб Господь увійшов у душу, необхідно її почистити і прикрасити. А щоб збудувати нову душу, необхідно виконувати 10 Божих заповідей.
Хочеться щиросердно подякувати засновнику Благодійного фонду Костянтина Єфименка за його мудру, щиру, істину Божу душу, яка виділяє багато уваги і коштів на розвиток Білоцерківщини, виховання і зайнятість дітей, увагу до пенсіонерів, їх збагачення й урізноманітнення проведення їхнього вільного часу.