Раїса Рясова
Жовтень — місяць золотої осені, яка вкриває землю червоно-жовтим килимом, а щедра матінка-земля віддячує своїм трударям за їх працю щедрими врожаями. У цю золоту пору 1964 року одружились академісти клубу «Серпанок» - Микола Феодосійович та Любов Кузьмівна Шевченки. Екватор віку перейшла пара, пліч-о-пліч у любові та злагоді, рука в руку, крокуючи сімейною стежиною.
За плечимавже півсторіччя життя у шлюбі. Не замислюючись над тим, багато це чи мало, ювіляри з нетерпінням чекали свята. Адже воно зібрало навколо нихродичів, сусідів та численну родину академістів «Серпанку».
Золота родина нашого клубу, як і вперше, увійшла до зали і під привітальні слова рідних і близьких прийняла весільний коровай. Микола і Люба прожили в парі 50 років, а в сім'ї досі, наче щойно після весілля, панує кохання, ніжність і взаємна повага. Познайомилися вони на свято 1-го Травня на білоцерківській «стометрівці», а восени одружилися. Молодята, як тільки побралися, жили з батьками, згодом, долаючи труднощі 60-х років минулого століття, збудували власний дім та все життя пропрацювали на благо рідного міста. Всі проблеми і важливі справи подружжя вирішує спільно. А будь-яку роботу (чоловічу чи жіночу) вони завжди роблять разом і допомагають одне одному. Ця надзвичайно щира та добра родина продовжує з любов’ю і повагою піклуватися одне про одного.
«Проти віку – нема ліку», - каже народна мудрість. Літа спливли швидко. Ніби нещодавно познайомились, а вже виросли два сини (один з них більше п’яти місяців захищає Батьківщину в зоні АТО), тішаться внуками.
Із вітальними словами звернувся до ювілярів куратор клубу Олександр Іванович Ящук:
- Тільки подумати: півстоліття разом, проживши в унісон щасливі та сумні миті, пройшовши за руку більшу частину життя, не відвертаючись, не покидаючи одне одного. Це своєрідний подвиг, який під силу не кожному. Спільно прожиті 50 років тому й назвали «золотим ювілеєм», бо, як і цей благородний метал, що витримує різні впливи, так і Ви змогли пройти крізь труднощі життя разом, витримавши різні негаразди та удари долі. З огляду на Ваші прожиті шлюбні півстоліття, саме час відповісти на запитання: а для чого ми створюємо сім’ю? Очевидно, щоб пройти зі своїм судженим усе життя, щоб допомагати одне одному, виховати дітей та випестувати внуків. Нарешті, щоб діждатися золотого весілля, поглянути на дорогу тобі людину і, як тоді, у молодості, сказати ще раз: «У біді й у вірності, в багатстві і бідності…І дуже хотілося, щоб Ви з усмішками зустріли «діамантове» (60 років), а потім і «залізне» (65 років) весілля. А нам потрібно рівнятися на таких людей, які вкупі живуть довгі роки і не бояться разом переборювати труднощі!
Сусідка, вітаючи «молодят», розповіла історію цієї славної сім’ї, одноклубниця Тетяна Полторацька вітала музичними дарунками; квіти, коровай, щирі віршовані побажання - від академістів, подарунки від Благодійного фонду Костянтина Єфименка, і знову линуло, як колись: «Гірко!»
«Найжаданішим подарунком став приїзд сина у відпустку з зони АТО, - щиро зізнаються ювіляри, - вимолили батьківською молитвою собі на свято!»