Тетяна Сулейманова,

координатор клубу «Сузір’я»

 

Важко знайти у світовій культурі людину такого безмежного творчого діапазону, як Іван Франко. Люди такого масштабу діяльності репрезентують не лише свій народ і свою епоху, а й цілу світову культуру. Та в особистому житті вони залишаються, як і більшість простих людей, нещасливими.

 «Тричі мені являлася любов, – зізнається поет, – тричі в руці від раю ключ держала», і тричі поет розминався зі своїм щастям. Чи винен Іван Франко, що втратив Ольгу Рошкевич?  Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї? Чому не відповіла взаємністю Юзефа Дзвонковська і була вражаюче байдужою до поета Целіна Журовська?

Відповіді на ці запитання шукали члени клубу «Сузір’я» під час літературно-музичної композиції «Се любов моя плаче так гірко...», присвяченій 160-річчю від дня народження поета і 120-ій річниці виходу в світ збірки «Зів’яле листя». Координатор клубу Тетяна Сулейманова розповіла присутнім про відносини  Івана Франка з жінками, про вплив кохання на його поезію. На заході звучали вірші й  пісні на слова Івана Франка: «Тричі являлася мені любов», «Чого являєшся мені у сні», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Як почуєш вночі край свойого вікна...».

«Що ми в цім світі без любові?», – запитує Іван Франко і сам впевнено відповідає: 

Любов – це те, що буде вічно,

 І ні початку, ні кінця.

Любов як Всесвіт, що магічно

Пульсує в грудях у Творця.

І я складаю в кожнім слові

Йому подяку і хвалу

За цілий океан любові

Й за кожну крапельку малу.

Своїм життям і своєю творчістю поет довів, що любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує в людині людське, вивищує нас перед злом. Любов робить людину кращою, зігріває її теплом, дає наснагу для діяльності і творчості.