До цього загальноакадемічного заходу всі клуби готувалися дещо по-особливому, адже другий рік поспіль включали його до плану роботи, але так і не змогли реалізувати задумане. І ось актова зала БЗШ № 16, незважаючи на складну політичну ситуацію в країні, поволі заповнилася людьми, які прийшли послухати вірші талановитої білоцерківки.
Віра Дмитрівна Гутник народилася в сім’ї вчителів 2 січня 1952 року в Білій Церкві. Проте це де-юре, а де-факто вона з’явилася на світ, коли православні християни відзначали День Варвари рукодільниці -17 грудня, напередодні Дня Святого Миколая. Але мама подарувала їй ім’я Віра, мабуть, сподіваючись на те, що поряд з її донечкою завжди будуть Любов, Надія і мудра Софія.
Закінчила зарічанську 8-річну школу №17, а потім продовжила здобувати середню освіту у середній школі №1. Починаючи із 7 класу, відвідувала заняття міської літературної студії «Заспів», де збирався осередок творчої молоді, який очолювали вже тоді Володимир Іванців, Тетяна Шарова, Віктор Міняйло. Вихованці студії часто брали участь у Всеукраїнських семінарах молодих літераторів. Їхні твори друкувалися в газетах, журналах, альманахах, навіть наділяли гонорарами, а це було і 7 карбованців, і 10, і 20, і 30.
Якось газета «Молода гвардія» оголосила конкурс «Тільки вперед, тільки на лінію вогню». Переможцями його стали уже маститі, але на той час ще молоді письменники, а заохочувальну премію вручили учениці 8 класу Вірі Добровольській (прізвище героїні в дівоцтві).
Вступаючи до Київського педагогічного інституту ім. Горького, Віра Дмитрівна точно знала, що буде студенткою факультету української філології. Саме тут велику роль зіграла вчителька української мови, нині вже покійна Ткаченко Надія Оксантіївна.
Інститут закінчила з червоним дипломом і мала можливість залишитися в Києві, але на той час уже мала чоловіка і маленького сина, тому разом із ними поїхала на роботу до Яцьківської середньої школи Васильківського району, де через 2 роки вже обіймала посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. А також була обрядовим старостою в селі Яцьки, ставлячи на весільний рушник не один десяток молодих пар, які прийняли рішення створити власну сім’ю.
Віра Гутник Була делегатом 18-го з’їзду комсомолу в Москві.
У 1973 році з сім’єю приїхала до Білої Церкви і працювала організатором у найбільшій новобудові – школі №12, де навчалося 5 тис. білоцерківських дітей. Зараз у місті жодної такої школи немає.
У 1985 році прийшла працювати у Будинок піонерів, який рівно 20 років тому, у 1994 році, отримав статус ЦТДЮ «Соняшник». І вже майже 30 років поспіль керує усіма творчими процесами в цьому справжньому дитячому храмі мистецтв Віра Дмитрівна Гутник.
Скільки теплих і щирих слів подяки адресували академісти Вірі Дмитрівні за її любов до дітей, щоденні учительські клопоти, за непересічний талант – уміння вкладати в поетичні рядки те, що бентежить серце й обпікає душу.
Вихованці ЦТДЮ «Соняшник» не залишилися осторонь заходу: майстерно виступили учасники народного вокального ансамблю «Співограй», циркової студії, зразкової літературної студії «Первоцвіт» Марина Богуш та Марія Гаркуша-Омельченко, а також вихованці народного ансамблю танцю «Рось» з танцями «Подкомаринская» і «Чепурні».
Насамкінець заходу Віра Гутник зробила справжній подарунок усім присутнім – написала текст майбутнього гімну Академії пенсіонерів, музику до якого створює почесний член клубу «Чарівна мить» Анатолій Кульчицький, адже він стояв біля витоків заснування цієї організації для літніх людей.
Гімн Академії пенсіонерів
1. Летять роки, як лебеді у вирій,
Засріблює нам скроні снігопад,
А ми серця, захоплені і щирі,
Не закриваєм у полон кімнат.
Приспів:
Ми – Академія пенсіонерів,
До світу творчості відкрили двері,
Життєвим радощам серця відкрили,
А Біла Церква нам дарує крила.
2. Своя сльоза у кожного у долі,
Свої здобутки й клопоти свої,
Та спільних справ у нас тепер доволі,
Бентежать нас і мандри, й солов’ї.
Приспів.
3. До молодих ми горнемось душею,
Свій досвід їм вручаємо сповна.
Ми стали всі великою ріднею,
І юність повертає нам вона.
Приспів:
Ми – Академія пенсіонерів,
До світу творчості відкрили двері,
Життєвим радощам серця відкрили,
А фонд Єфименка дарує крила.