Навіть невелике містечко в Україні має цікаву, насичену героїчними та містичними моментами історію. У цьому вкотре переконалися академісти, відвідавши землю древлян. Землю, чия історія має зв'язок із Білою Церквою.
4 червня клуб «Водограй» вирушив у мандрівку до древнього міста Коростишева, що розташований на мальовничій річці Тетерів. І хоч їхати довелося довгенько, але побачене того варте. Провести екскурсію столицею древлян погодився директор Коростишівського народного історичного музею Володимир Слівінський.
Завдяки науковцю академісти клубу дізналися про славетну історію міста. Тут здавна проживали люди, представники східнослов’янського племінного союзу древлян – мінчан. Коростишів нищили татари, він входив до складу Великого Литовського князівства, був у власності українського шляхетського роду Кмітів, а потім у їхніх родичів графів Олізарів, затим нетривалий час ним керували російські князі Горчакові.
Ми дізналися про те, від чого ж походить назва міста. Одна із версій - містична. Древляни спалювали небіжчиків та клали попіл в такі урни, що звалися корсти. Але це лишень одна із версій. Інші кажуть про походження від слова корені, корчі або від імені Корост. Цікаво, що в часи Київської Русі поселення мало іншу назву – Хминичі.
У місті стоїть пам’ятник Густава Олізару, який найбільше доклався з усієї родини до розвитку міста, був польським графом, предводителем дворянства Київської губернії та поетом. За його предків був закладений замок та костел Різдва Богородиці. Для коростишівців цей діяч з родини Олізарів є чимось на зразок наших Браницьких, адже він побудував не лише маєток, й лікарню, водолікарню, школу, вчительську семінарію, поштову станцію, а на місці дерев’яного – кам’яний костел. Також біля свого маєтку заклав парк. Власне цим парком ми й прогулялися. Від колишнього панського маєтку в ньому лишилися лише колони ґанку, а також купальня із скульптурами левів – масонського знаку, адже пан очолював дві масонські ложі. Були в парку до середини ХХ століття й конюшні із дзеркалами, щоб пан бачив, як виглядає на коні. В радянські часи ці конюшні згодилися на клуб. Зрештою їх демонтували, збудувавши сучасний клуб.
Разом з нашим екскурсоводом паном Володимиром ми прогулялися парком, де побачили пам’ятник братам Кличкам! А ще пам’ятник козаку Мартину Небабі та дізналися, що під час народно-визвольних повстань під проводом Богдана Хмельницького козаки Коростишіва входили до Білоцерківського полку і брали участь у повстаннях під проводом К. Косинського та С. Наливайка проти польських панів. Ось так історії наших міст переплетені поміж собою.
А ще ми побачили в парку кам’яні аргентинські кактуси, танцюриста в сомбреро, концерт Музи для Волхва, Густава Олізара, Григорія Сковороди, Оноре де Бальзака, Сальвадора Далі та навіть дивинського діда-провидця! Знатні глядачі чи не так? Ці кам’яні скульптури – творіння майстерні талановитого коростишівця, скульптора та мецената Віталія Рожика, який вирішив створити таку туристичну перлину в Коростишівському парку. Митець поєднав давнє минуле, язичницьких богів та різні історичні події.
А ще в парку розташовані погруддя радянських воїнів, які захищали край від фашистських загарбників. А поруч – стели з портретами сучасник героїв російсько-української війни, коростишівців, які віддали життя у боротьбі з рашизмом.
Недаремно кажуть, що Коростишів – гранітна столиця України, адже тут обробляють добутий на околицях граніт та виготовляють пам’ятники, гранітні плити тощо. Ми побачили як виглядають різні види граніту – габро, лабрадорит та сірий граніт. Майстерень з обробки каменю – повно, ледь не на кожному кроці запрошують вивіски завітати. А ще в радянські часи це було шахтарське містечко, де пробували добувати вугілля!
Нині в місті проживає близько 25 000 людей. Є чимало католиків, які відвідують костел Різдва Богородиці. Але є й ті, хто відвідує колишню німецьку церкву – кірху. Німців вже давно немає, тож церква тепер належить одній із протестантських течій. У свій час Коростишів був третім населеним пунктом після Бердичева та Чуднова за кількість євреїв. Нині їх проживає значно менше.
На зворотному шляху водограївці заїхали помилуватися краєвидами Коростишівського каньйону, який виник на основі затопленого кар’єру. Краєвид – неймовірний! Тільки уявіть: пахне сосновий ліс, щебечуть пташки, кумкають жабки. Молоді люди стрибають у воду з височини кар’єру, звіддаля пахнуть шашлички, по березі бігає чийсь веселий пес. Ми посідали в дерев’яні будиночки, щоб перекусити. Так не хотілося їхати додому з такого оазису природньої краси, але нічого не вдієш - час вирушати в дорогу.
Тож відкривайте для себе малі міста України як це роблять клуби Академії пенсіонерів. Їхня історія вас точно вразить!