Академія пенсіонерів готується до проведення другого Параду золотих пар. За 2 роки, що минули від першого такого заходу, наспіло нових 11 золотих ювілярів. Вони за більш як півстоліття сімейного життя зуміли виховати 21 дитину, а сьогодні радіють 32 внуками, 16 правнуками. Майже 788 років спільного трудового стажу за плечима цих 11 золотих пар. Напередодні Параду золотих пар пропонуємо вам невеличкі історії їхніх знайомств. А згодом на сайті Благодійного фонду Костянтина Єфименка з’явиться інформація про сам захід. Отож знайомтеся…
Наталія Володимирівна та Володимир Дмитрович Мартинюки, клуб «Вечірні зорі», разом 50 років
Саме навесні цього року 50-ту річницю свого весілля відзначила сім’я Мартинюків - Володимира Дмитровича та Наталії Володимирівни. Обоє народилися в Білій Церкві: вона зростала на вулиці Томилівській, він - на вулиця Некрасова. Перше знайомство було ще в школі, але вже справжня серйозна зустріч відбулася на танцювальному майданчику в парку ім. Шевченка. Вона прийшла з подругами, а він серед усіх дівчат запримітив саме її, несміливо запросив на танець, провів додому… А потім упродовж двох років - побачення, побачення, побачення.... Вона випробовувала його на міцність, спеціально запізнювалася на ці зустрічі на декілька годин, але він чекав. Наталія мріяла бути продавцем, могла годинами стояти в магазині, як стверджує вона сама, і нюхати, як пахне її улюблена халва. Тому подалася до міськхарчоторгу, щоб влаштуватися на улюблену роботу. Йому було 19, а їй 18, коли вони спробували сказати батькам про взаємні почуття, але ті скептично сприйняли звістку про весілля, тому молодята навіть не претендували на банкет. Просто – пішли й розписалися. Згодом до ганку, де жили молодята, лелека приніс донечку, а коли їй було всього 5 місяців, тата Володю забирають в армію. Довелося мамі Наталі вийти на роботу в магазин № 6. Звільнився молодий чоловік із армійських лав, розпочали будівництво власного будиночка. Скромний, але свій затишний куточок. Володя працював слюсарем-ремонтник на заводі «Сільмаш», потім – більше 30 років на УТОСі. Сім’я Мартинюків багата 2 доньками - Іриною і Тетяною, 3 внуками 2-ма правнучками.
Віктор Пилипович та Катерина Степанівна Кузіни, клуб «Берегиня», разом 51 рік.
День народження їхньої сім’ї припадає на 14 липня 1965 року. Вона з села Томилівки Білоцерківського району, він з російського міста Тули, але зустрілися в Караганді на танцювальному вечорі напередодні Нового року. Пані Катерина 40 років пропрацювала кранівницею на різних підприємствах, у тому числі й у Караганді. Дуже любила дівчина танцювати! І ось на черговому ситцевому балу оголосили білий танець, а хлопця, до якого йшла з палаючими очима, раптом перехопила інша дівчина. Та в поле зору рішучої українки потрапив він, запросила, потанцювали, але Катруся навіть не звернула уваги на нього. А потім Віктор, так звали того хлопця, сам знайшов її, виявилося, що жили вони по сусідству. До Катерини сваталися хлопці. Знаючи про це, Віктор забрав її паспорт, унеможлививши в такий спосіб весілля з іншим. Проте й власного весілля не було, бо він сирота, тож не було кому подбати про свято. Додому поверталася Катерина з тульським чоловіком. Працювали на заводі «Радіокераміка», спільний трудовий стаж мають аж 88 років! Уже життя радіють єдиному синові Євгенію, невісточці- донечці, двом онукам – Андрію і Ярославу. Чекають не дочекаються на правнуків. А їхній секрет подружнього довголіття простий: треба розуміти одне одного, не варто з’ясовувати стосунки. Треба просто любити одне одного!
Едуард Борисович і Ольга Степанівна Чернови, клуб «Вікторія», разом 52 роки
Обоє корінні білоцерківці в третьому поколінні. Олечці не було й 18-ти, коли вона разом із найкращою подругою Любою пішла на новорічний танцювальний вечір у БК «Сільмаш». Там і запримітив гарну дівчину Едуард, запросив на танець – один, другий, третій… Провів додому – і спалахнуло те взаємне кохання практично з першого…танцю. Якими ж романтичними були стосунки… Любовні послання Едуард відправляв Олечці щодня поштою. А першого квітня, навіть не знаючи, що в Олі день народження, запросив її на концерт. Обоє за гороскопом Овни, 52 роки разом! Він працював на Авіаремонтному заводі, потім на заводах «Сільмаш» і «Радіокероаміка», а вона - на галантерейній фабриці. А коли закінчила м’ясо-молочний технікум, працювала бухгалтером у районному соцзабезі. Бухгалтерський стаж – 35 років. Із подругою Любою, з якою тоді була на танцях, дружать і зараз, разом і в Академії пенсіонерів! Виховали донечку, радіють онукові, чекають на правнуків.
Анатолій Антонович та Леся Захарівна Осіни, клуб «Фенікс», разом 50 років
Вона родом із села Озірне Білоцерківського району, а він із Курська. Молодий військовий служив у Білій Церкві, на момент знайомства був капітаном, а нині «настояний полковник», хоча й у відставці. Знайшли одне одного на танцях в Будинку офіцерів, де нині працює театр ім. Саксаганського. Вона прийшла з подружками, він запросив на фокстрот, проводжав додому, зустрічалися недовго, швидко одружилися. Служили в Україні, на Північному Кавказі, Далекому Сході, в Африці (Уганда), Ростові-на-Дону, а в травні 1990 року переїхали до Білої Церкви - найкращого міста на Землі. Тут уся рідня. Леся Захарівна - учитель, французької мови, працювала у 18-ій школа, самотужки опанувала й англійську. Педагогічний стаж має 20 років, а всі 50 років триває їхній стаж подружнього життя, і взяти відпустку на цій роботі - неможливо. Виховали трьох дітей , 4 внуків, 3 правнуків!
Віктор Антонович та Віра Іванівна Мацкевичі, клуб «Фенікс», разом 51-ий рік.
Їхнє весілля було 20 серпня 1965 року. Народилися обоє в Білій Церкві, познайомилися в 1965 році на танцювальному майданчику. У перший день не танцювали, але вподобали одне одного, домовилися про побачення, на яке вона запізнилася на півгодини, і Віктор не дочекався коханої того дня. Зустрілися молодята наступного дня. Та вже через місяць Віктор запропонував Вірі зустрітися з батьками. Дуже сором’язлива наречена довго не погоджувалася виходити на оглядини - чи то боялася, чи так міцно кохала, що не хотіла втратити. Жили з батьками 10 років. Вона за освітою кухар, але довелося до пенсії працювати розкрійником на взуттєвій фабриці, а Віктор - бульдозеристом на Будіндустрії. Але потрібна була квартира, тому перейшов у Сільбуд, 10 років пропрацював, отримав житло. І сім’я переїхала до власної квартири, де народилися двоє дітей, де своїми успіхами радує внучка.
Іван Григорович і Софія Миколаївна Степури, клуб «Серпанок», разом 58-ий рік
Побралися 7 вересня 1958 року. Вона із села Синяк Вишгородського району, він родом із села Однорог Білоцерківського району. Іван служив моряком на Далекому Сході цілих 5 років строкової службу. Повернувся, пішов навчатися до бухгалтерської школи. А коли закінчив, отримав направлення на роботу в колгосп села Синяк. Інформація про нового бухгалтера, який не знімав моряцького бушлата, пішла по селу дуже швидко. Одного разу Іван прийшов до клубу на танці, побачив милу Софійку, запросив танцювати. У результаті - станцювалися. І почалися проводжання та побачення. Їй було всього 17 рочків, а вона вже працювала дояркою, а він аж на 10 років старший. Якось набралася сміливості й випалила: «Ви до мене не ходіть, бо вам треба женитися, а мені вчитися». І відступив би був Іван, але мудра бабуся, у якої жив на квартирі, порадила: «Іди, вона гонить, а ти йди». Отож узяв Іван Григорович за свата голову колгоспу, і пішли вони до батьків Софійчиних. Так і одружилися. У 1960 році переїхали до Білої Церкви, вона працювала у міськпромторзі, потім завскладу в кооперації. Виховали 2 синів, радіють невістці, 2 внукам. Як каже пані Софія, бантика за життя не зав’язала, тому з нетерпінням чекають на правнучку. Молодший син займається волонтерством. Був у Донецькому аеропорту.
Володимир Іванович і Вікторія Іванівна Пічкури, клуб «Золота осінь», разом 51-ий рік
А відбулася ця сімейна подія 17 липня 1965 р. Наречена Вікторія народилася на Далекому Сході, в Хабаровську, але в 12-річному віці її привезли батьки до Білої Церкви. А ось наречений Володя - корінний білоцерківець. У 1962 році, коли їм було по 17 і 18 років відповідно, їхні життєві дороги привели на підготовчі курси, ті, що допомагали готуватися для вступу до вищого навчального закладу. Зустрілися поглядами в аудиторії, загорілася іскра почуття, невдовзі запропонував провести додому, зав’язалася дружба, яка згодом переросла в кохання. Зустрічалися рік, потім він поступає до Рязанського радіотехнічного інституту. Вона працює на конденсаторному заводі, вступає на вечірню форму навчання до Київського інституту народного господарства. Вікторія вчиться, працює, кохає і чекає … і дочекалася весілля через 3 роки. За цей час, без перебільшення, сотні листів линули з Рязані до Білої Церкви і в зворотному напрямку! А потім - Мурманська область, де разом служили у воєнному містечку, але через 2 роки все одно повернулися до Білої Церкви. Володимир за освітою економіст, працював на механічному заводі головним енергетиком цеху. Увесь цей час садили дерева, виховували дітей, а відразу після перебудови почали будівництво власного дачного будиночка. Виховали двох дітей, 3 внучат, мають правнучку.
Павло Федорович та Валентина Кузьмівна Гайові, клуб «Фенікс», разом 59 років
Їхнє весілля було 28 квітня 1957 року, пішов 60-ий рік спільного сімейного життя ! Вона, 19-річна киянка, їхала до бабусі в Бровари, стояла на зупинці. Зупинилася військова машина, взялися підвезти, доставили до бабусі й поїхали. Як з’ясувалося потім, тут жила його сестра. Він - кадровий офіцер, пройшов усю війну, артилерист, на момент знайомства мав звання майора. Невдовзі приїхав до бабусі з цукерками, почаювали... Аж раптом і Валюша повернулася з клубу, поговорили, хлопець став частіше навідувати бабусю, прокладаючи дорогу до її серця. Отож за порадою бабусі через місяць одружилися. Вона закінчила технікум легкої промисловості і 39 років працювала у швейному училищі № 12. Моделі, які створювала разом зі студентами, відправляли навіть за кордон, не кажучи про Київ і Москву. Валентина Кузьмівна - лауреат Всесоюзного конкурсу художньої творчості, має нагороди Верховної Ради України. А Павло Федорович починав війну в Києві, було йому 18 років, під час війни став офіцером, закінчивши Київське артилерійське училище, у відставку пішов у званні полковника, має 10 урядових нагород. Ще більш як півстоліття тому Валечка довго не могла звикнути до Білої Церкви, але зараз уже не уявляє життя без цього міста. Тут народилася донька Світлана – викладач музики, син Геннадій - льотчик. Подружжя Гайових пишається 3 внуками, 2 правнуками. Секрет подружнього довголіття мають досить простий: якби не берегли одне одного, не турбувалися одне про одного, то не прожили б майже 60 років.
Володимир Миколайович і Катерина Семенівна Шведи, клуб «Золота осінь», разом 57 років
Побралися у 1959 році. Познайомилися випадково в Білій Церкві. Катерина в той час працювала на Селекції. Повертаючись з роботи, стояла на зупинці, де й привернула увагу молодого прапорщика, який у той день у звільненні. Особливу увагу привернуло її довгі коси, які він пам’ятає й досі. Зав’язалася тепла розмова, почалися зустрічі, залицяння, а через 4 місяці одружилися. Володимир служив у Гайку, тому невдовзі його відправили в Семипалатинськ, що в Казахстані. Тільки через півроку Катерина отримала виклик і 7 діб їхала до коханого. Ніхто не сказав, що їхати доведеться тиждень, тому харчів вона взяла обмаль. Довелося декілька днів навіть нічого не їсти. Почалося молоде життя по гарнізонах. Цілих 10 років прожили в Казахстані. Там народився син Віктор. Переїхали до Білої Церкви, тут народилася дочка Наталія. Згодом служба в Німеччині, вихід на заслужений відпочинок. Володя сьогодні захоплюється риболовлею, заядлий грибник. Катерина – це сімейний оберіг, дуже добра бабуся, сваха, свекруха, любляча теща. Зять називає мамою. Виховали 2 дітей, 4 внуків і мають уже одну правнучку Полінку.
Володимир Леонідович і Алевтина Дардамаївна Цепеннікови, клуб «Лада», 51-ий рік
Одружилися у 1965 році. Народилися в різних куточках Росії – вона в Саратовській області, а він – у Свердловській. Володимир працював монтажником, водієм, а потім вальцювальником на заводі «Азбестотехнічних виробів» в місті Асбест. З Алею познайомився в рідному місті, коли молода гарна дівчина приїхала на гостину до тітки. Перше знайомство почалося з образи, бо дівчина як з кілочка заявила, що, мовляв, усі водії полюбляють чарочку. Цим зачепила гордовитого парубка, бо мав намір змінити хибну думку такої ворохобної дівчини. Отож, як мати напекла пирогів, відразу пішов у гості без запрошення. Так і зав’язалося кохання. А коли покликав заміж, довго не давала згоди, тому довелося хлопцеві гарними вчинками переконувати кохану. Одружилися. У 1982 році за викликом приїхали до Білої Церкви. Разом працювали на новому заводі «Азбестотехнічних виробів». Виховали 2 дочок, мають 4 внуків і 5 правнучат. Вийшовши на заслужений відпочинок, знову разом пішли працювати в школу № 12: вона технічкою, а він столяром.
Володимир Іванович і Антоніна Олександрівна Перехрестенки, клуб «Зарічанський любисток», 51 рік
Одружилися 22 травня 1965 року. У народі завжди побутувала думка, що одружуватися в травні, тобто в маю, дещо небезпечно, мовляв, маятися будуть. Проте справжнє кохання не зупиняють жодні умовності. Вона з Ротка, а він - зарічанин, з роду довгожителів, обоє з багатодітних родин, обоє білоцерківці не в першому поколінні, обоє мають по одному запису в трудовій книжці, і все життя пропрацювали на заводі «Сільмаш». Трапився такий собі службовий роман: Тоня - маляр, бувало, за зміну 320 кг фарби проходило крізь її працьовиті руки, а він елекрозварювальник 4 розряду. Уявімо: 18-річну дівчинка в картатому пальті, була підсобником, ходила по цехах. Він її запримітив. І таке почуття огорнуло 25-річного юнака, що крім неї думати ні кого і ні про що не міг більше. Бувало, мати посадить їсти, а він все думає, як швидше побачитися, Та одного разу вирішив піти на свідомий обман, каже, ходімо до друга, а сам привів на оглядини до батька, а той відразу сказав: одружуйся. Потім батьки чоловіка ставилися як до рідної донечки, дуже любили Антоніну – і вродлива, і працьовита, і турботлива, а молодесенька ж яка! Ось так ніби вчора все те й було, а пролетіло більш як 50 років. Треба прощати, довіряти одне одному – переконане подружжя. Навіть на курорт їздив чоловік одноосібно, але завжди повертався до коханої Тоні. Виховали 2 дітей, 5 внуків, 2 правнуків.