І доки в римах «Заповіту»
бентежить кожне слово нас,
наш рух до Сонця не спинити,
бо зветься Сонце це Тарас.
У рамках відзначення 200-річчя з дня народження видатного сина українського народу Тараса Шевченка в клубі «Промінь надії» Академії пенсіонерів відбулася лекція на тему: «Шевченко і музика», яку підготували учні й викладачі школи мистецтв № 5. Уже на порозі цього знаного в місті храму краси зустрічав мешканців мікрорайону Таращанський його директор Сергій Томащук, щиро запрошуючи академістів до зали, особисто вітаючи кожного свого гостя.
«В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю передає від покоління до покоління. Таке ім’я є і в українського народу, це наш пророк, апостол правди, автор безсмертного «Кобзаря», - розпочали захід ведучі. – Тоді, коли самобутність народу було піддано отруйному впливу, в історію увійшов Тарас Шевченко і заявив: його народ був, є і буде завжди!»
Лекція видалася емоційно насиченою й цікавою, адже кожен життєвий період Тараса Шевченка – сирітське дитинство, навчання у дяка й у Петербурзі, викуп із кріпацтва, заслання, повернення в Україну - був не тільки оживлений палкими щирими словами ведучих заходу, а й обрамлений піснею, підсилений невмирущим звучанням бандури, класичними музичними творами у виконанні учнів школи: звучали фортепіано, скрипка, сопілка, домбра.
Як стверджують біографи, народні пісні завжди супроводжували малого Тараса: мати співала колискові, батько - чумацькі пісні, дід виводив про героїчне минуле рідного краю, а сестра Катря виконувала ліричні. Із народного підґрунтя з’являлися власні поезії, покладені на музику: «Тополя», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Садок вишневий коло хати», «Думи мої», «Зоре моя вечірняя…» тощо.
У Шевченка наймелодійніша поезія, до його віршів зверталися майже всі українські композитори різних поколінь. Найбільшу кількість творів на слова Тараса Шевченка написав Микола Лисенко – засновник української класичної музики, який створив цикл вокальних творів, приблизно 100 композицій. Творчість Шевченка стала невичерпним джерелом для багатьох поколінь українських композиторів: Степового, Ревуцького, Скорика. Без Шевченка не було б ні Лисенка, ні Людкевича, не було б української професійної музичної школи.
Захід дав можливість вкотре замислитися над простою істиною: у кожної людини «своя доля і свій шлях широкий», як писав Тарас Григорович
Це ті душевні зустрічі, які нас, українців, стомлених від невпевненості й розхристаності долі, єднають, згуртовують. Це та тема, що дарує всім оптимізм, виступає запорукою злагоди і справжньої віри.
Шевченкіада в клубі «Промінь надії» продовжилася, бо вже наступне заняття за участю самих академістів було присвячене темі: «Т.Г.Шевченко-художник європейського масштабу», яке підготувала завідуюча відділом обслуговування Центральної районної бібліотеки Світлана Куштан. Адже Тарас Григорович прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення. Учасники заходу з інтересом переглянули відео про мистецьку спадщину Тараса Шевченка, поринаючи у вишуканий світ, пронизаний непереборним прагненням краси.
Однак Тарас Шевченко відомий публіці насамперед як великий поет. Поезії, які звучали упродовж заходу у виконанні членів клубу «Промінь надії», стали не просто доповненням, а справжньою душею свята. Неповторне враження справив на присутніх зворушливий виступ учениці БСШ №13 Вікторії Скиби, яка продекламувала уривок із поеми «Тополя».
Не залишив байдужими гостей виступ Анни Сполович на тему: «Кохання в житті Т.Г. Шевченка». Вісім прекрасних троянд кохання було в житті митця, та, на жаль, усі вони зів’яли, так і не подарувавши поетові великого людського щастя.
Все йде, все минає...Та залишається пам’ять, добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю землі, у пошуках істини та правди. Здається, все знаємо про Тараса Шевченка, та все ж знову відкриваємо для себе щоразу іншого, нового митця.
