Вальси… Їх співають, танцюють, виконують на музичних інструментах…У кого вони не викликали сліз, кому не краяли серце чи не бентежили душі? Музика вальсів – це не тільки ноти на п’яти лінійках нотного стану, це долі, це історія, це життя…І саме в цьому ще раз змогли переконалися, а водночас згадати роки молодості та покружляти на танцювальному майданчику у ритмі воістину вічної мелодії, члени Академії пенсіонерів...

Цьогоріч Україна втридцяте чує тривожний голос чорнобильського дзвону, який підтверджує: попри всі кричущі проблеми сьогодення, ми не забуваємо про найбільшу техногенну катастрофу людства – аварію на Чорнобильській АЕС.Більше 40 білоцерківців, які відвідують Академію пенсіонерів, є переселенцями із зони відчуження або ліквідаторами аварії. Тому 28 квітня їх запросили до себе представники клубу «Криниця життя»...

27 квітня члени Академії пенсіонерів уже вчетверте вийшли на щорічну толоку саме на Замкову гору, де споруджено храм Георгія Побєдоносця. Цього разу зібралися представники клубів «Промінь надії», «Золота осінь», «Берегиня», «Зарічанський любисток». Треба сказати, що охочих попрацювати виявилося значно більше, ніж планували. Запрошували 35 осіб, а прийшло 68. Дякуємо людям поважного віку за небайдужість і постійне бажання «бути в строю» разом із молоддю...

Пенсіонери – люди Золотого віку, і це сумніву не підлягає. Пенсіонери – оптимісти. Це підтверджує Академія пенсіонерів, яка функціонує в Білій Церкві вже 5 років поспіль. Люди зрілого віку намагаються прожитии кожну хвилину свого життя з максимальною віддачею. Хто-хто, а вони слухати вміють. Це найдоброзичливіша аудиторія, з якою приємно працювати...

Ряст із давніх-давен вважали провісником весни. Люди поспішали на узлісся, де ріс ряст, щоб босоніж, пританцьовуючи, накликати: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати і ряст потоптати!». Це означало, що людина, котра доторкнеться до живої природи, оздоровиться, набереться життєвої сили, щоб дожити до наступної весни. З часом обряд відійшов у минуле, а фразеологізм набув значення «жити, ходити по землі», тобто діждатися того дня, коли можна буде «топтати ряст»...